У цей період посилилась дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В.Н. Каразін засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програ-
21 '
му. Іі якііі пропонував ліквідувати панщину і зіімінм'и її' ; рошоїкго рентою з передачею частини помішпиькпх земель селянам у вічне спадкоємство. З метою подолання економічної відсталості Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.
У 50-60 рр. XIX ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої на Україні був Т.Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової"'.
У середині XIX ст. пануючим напрямком в економічній думці України була класична політична економія. Серед українських економістів чільне місце посідають М Бунге, І. Вер-надський, Д. Журавський, Т. Степанов.
З початку 80-х рр. ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль в поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. Зібера, В. Воровського, Г. Петровського, Е Квірінга, О. Шліхтера, М. Скрипника, В. Чубаря та ін.
У 90 рр. XIX ст. — на тіоч. XX ст. значно вплинув на розвиток економічної думки М.І. Туган-Барановський — видатний економіст, організатор, педагог. За його безпосередньою участю була створена Українська академія наук (1920 р.), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він працював професором і деканом юридичного факультету Київського університету, був головою кооперативного комітету та українського наукового товариства економістів.
Він у своїх дослідженнях розробив проблеми ринків, промислових криз, розподілу, питання розвитку капіталізму, соціалізму і кооперації тощо.
У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. Першина, Л. Кухаренка, А. Чухна, А. Покритана та ін.
22
РОЗДІЛ II
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ
Глава 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ФАКТОРІВ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
-' Ь
§ 1. Суспільне виробництво ГІ основні умови його функціонування
Виробництво в широкому розумінні цього терміну є процесом впливу людини на природу з метою створення матеріальних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Історично виробництво мало довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді практично не існує, тому люди, входячи в певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво завжди має певну суспільну форму.
Виробничий процес відображає, по-перше, взаємозв'язок людини і природи, по-друге, взаємодію людей в процесі їх господарської діяльності.
Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця.
Якщо люди створюють будь-які речі, енергію, інформацію або перетворюють їх якості з використанням своєї праці, має місце виробництво. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає в себе засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва.
Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.
Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать різні 23
механізми, двигуни, верстати, исреланальні Іфисл; праці перебувають у стані постійного розвитку, виділити три значних етапи:
— доіндустріальний. коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;
— індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі великої машинної техніки;
— постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації суспільства.
Марксистська політична економія характеризує суспільне виробництво двома основними ознаками:
— це процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ;
— це діяльність людей, яка спрямована на задоволення їх потреб.
Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ й надання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (економічних благ і послуг).
Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини визначають напрямок розвитку виробництва і реалізуються в спеціально опрацьованих суспільством програмах. Суспільство має постійно .дарегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.
Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку цілей і знарядь. Виробництво визначає загальні об'єктивні умови, за яких виникають і розвиваються потреби людини, а потреби відповідно орієнтують виробничу діяльність.
Виробничий процес незалежно від соціально-економічної системи є споживанням виробничих, економічних ресурсів, які інакше називають факторами (чинниками) виробництва.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56