Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень. Соціальні програми, науково обгрунтовані інституціоналістами, стали практикою державного регулювання економіки, часто використовуються програмування та індикативне планування (наприклад, у Франції).
Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку.
Інституціоналісти беруть активну участь у розробленні проектів конверсії воєнного виробництва.
Прихильники інституціонально-соціального напрямку висувають такі теорії: "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастьє. "суспільство масового споживання" V. Ростоу, "постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "сусп;:<:гпю третьої хвилі" Е. Тоффлера та ін.
Отже, для всіх напрямів сучасної екогомі-ної науки в цілому характерною є переорієнтація на поеді>лт:;я макро- і мікроаналізів економічних явищ та процесів. Ідо дає змогу найповніше відобразити реальну дійсність та пов'язати теорію з практикою.
20
§ 5. Розвиток економічної думки в Україні
Ькономічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Русская правда" Ярослава (XI ст.), ''Поучение" Володимира Мономаха (XI! ст), "Слово о полку Игореве" (XII .ст.), літопису "Повесть временньїх лет" (кінець XI — поч. XII ст.), "Киевская летопись" (XII ст.), "Галицко-ВольІнская летопись'ЧХІІ — XIII ст.), "Моленье Даниила Заточнпка" (XIII ст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію панівного класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI ст. — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка спрямована на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який ідеші майбутнього суспільства вбачав у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.
У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. Козельський в творі "Філософські пропозиції"" (1768 р.) відзначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".
Найрішучіший протест проти кріпосництва виразив Г.С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.
Наприкінці XVIII ст. — першій пол. XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56