А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовуються для виготовлення економічних благ. Припустимо, що при дуже спрощеному виробничому процесі один фактор використовується для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
де <3 — економічне благо; А — фактор виробництва, Р — функція.
У даному випадку економічне благо є результатом дії одного фактора. В реальній же дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовуються, як правило, не один, а багато факторів.
У процесі виробництва можуть бути різні ситуації:
— фактор взагалі не використовується;
— фактор використовується частково;
— фактор використовується для виробництва оптимальної кількості продукції;
— фактор використовується для виробництва великої кількості продукту.
Безмірну кількість різних варіантів використання факторів виробництва для виготовлення того чи іншого обсягу продукту зображено на графіку (див. рис. 2), де ОХ — лінія ситуацій використання фактора А (рівень використання); О? — кількість виробленого продукту; АА — кількість продукту, який можна одержати при оптимальному використанні фактора А; ОО_ — реально вироблений продукт при тому чи іншому рівні використання фактора А.
28
V
Рис. 2
Якщо процес виробництва знаходиться на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворю-? ться; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. В останніх двох випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію.
§ 3. Виробнича функція
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. На макроекономічному рівні виробнича функція характеризує взаємозв'язок між обсягом виробленого продукту і витратами ресурсів (природних, трудових,
29
капіталу).
Як правило, виробнича функція мас теоретичні- зичення, але не позбавлена й практичного застосування. Вона широко використовується економістами для оцінки ролі окремих ресурсів, які забезпечують економічне зростання. Першим варіантом в цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа. змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції здійснювався в напрямку аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції. В подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріалізованість технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними і технологічними змінами у виробничому процесі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56