— почасово-преміальна заробітна плата, яка передбачає
крім оплати праці за почасовими тарифними ставками ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих
показників.
За межами тарифної системи, особливо для стимулювання працівників, зайнятих збутом продукції, використовується комісійна форма оплати праці. Заробіток працівника при цьому, як правило, складається з двох частин — фіксованого окладу та комісійної винагороди. Остання поділяється на:
— лінійну, що нараховується за "твердим" нормативом у вигляді певного процента від розміру результатного показника
(обсягу продажу);
— прогресивну, тобто поступове збільшення нормативних ставок (процента) винагороди при досягненні певного рівня
результатного показника;
— регресивну, тобто поступове зменшення нормативних ставок (процента) винагороди на деяких етапах покращення результатного показника з метою оптимізації загальних розмірів
заробітної плати.
В Україні існують державне і договірне регулювання
оплати праці.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування доходів
працівників.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються
123
на лержавному {генеральна \-тода). Іалч'зевому Ііа.'\;с(кі >м>да/. регіональному (регіональна угода) та виробничому І колскінвний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колеі-пивні договори і угоди''.
Глава ІЗ. АГРОБІЗНЕС. РЕНТА § 1. Аграрний сектор економіки України на шляху до ринку
Сільське господарство є однією з провідних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 4.2 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найбільш родючі чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (біля 20% працюючих в усіх галузях економіки), виробляється близько 40% валового суспільного продукту, зосереджено приблизно третина основних виробничих фондів, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів складає 96%.
В умовах економічної кризи, що продовжує загострюватися, різко скорочується виробництво, продаж і споживання населенням продуктів харчування. До того ж значна кількість сільськогосподарської продукції та кінцевих продуктів харчування псується і гине, скуповується і розкрадається, вивозиться за межі України за бартерними угодами тощо. Все це зумовлює бурхливе зростання ринкових цін, суттєве обмеження обсягів і структури споживання населення.
Таким чином, саме життя ставить перед економічною наукою невідкладне завдання всебічного аналізу сучасних аграрних відносин та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо їх реформування.
Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності, В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами і умовами. Аграрній сфері притаманні особливі аграрні відносини, які знаходяться в складній взаємодії з існуючою системою соціально-економічних відносин. Будучи складовою частиною всієї економічної системи, аграрні відносини мають такі специфічні риси, що потребують спеціального вивчення.
124
В основі аграрних відносин лежачь відносини, що виникають між людьми з приводу використання в сільському господарстві землі та інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин в тому, щоб забезпечити прямий зв'язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи, в першу чергу землею, хоч форми цього зв'язку можуть бути різними.
До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, але й відносини всередині останніх. У зв'язку з цим важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають в суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Іншими словами, аграрні відносини в широкому розумінні мають риси агропромислових відносин.
Найбільш важливою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлене особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи. В Законі України "Про власність на землю" та Земельному кодексі України визначені такі форми власності на землю, як державна, колективна, приватна, і вказано, що всі ці форми власності є рівноправними.
Прийняття та запровадження цього закону має довгу передісторію. Давня мрія і політичне гасло "Земля — тим, хто її обробляє" здійснюються, як відомо, протягом тривалого часу. В різних країнах ця проблема вирішувалася зовсім не однаково. Не розв'язала її в наших умовах, що тепер стало очевидним, і націоналізація землі за ленінським "Декретом про землю" 1917 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56