ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
Ускочивши в порожню печеру, ведмеді-велетні загаялись, загубивши між св
оїми старими слідами свіжий уламрів. Потім вони дуже обережно та іноді с
пиняючись погналися за людьми. Не боячись жодної в світі тварини, вони, пр
оте, були обережні зроду і боялися невідомого. Вони знали зрадливість кр
уч, печер і ям; невиразно пригадували каміння, що відколюється й летить ун
из, землю, що лопається й розходиться, приховані в пітьмі ночі провалля, сн
іжні обвали, води, що виїдають тверді скелі. За все їхнє довге життя ні мам
онт, ні лев, ні тигр їм не загрожували. Але темні сили стихії часто давалис
я їм взнаки. Вони зазнавали болю від гострого каміння; їх з головою завалю
вав сніг, несли весняні річки, засипала в печерах земля.
А сьогодні вранці вперше на них напали живі істоти. Напали з вершка висок
ої стрімкої скелі, куди могли б злізти хіба ящірки та комахи. І ось там сто
яло троє двоногих створінь. Побачивши велетнів, вони дико загукали і кин
ули свої списи. Один з них поранив самця. Осатанівши від болю й лютої злост
і, ведмідь втратив всяку обережність і спробував видертися прямо на гору
, але скоро мусив відмовитися від цього наміру і разом з самицею пішов шук
ати кращої дороги.
Він на ходу вирвав списа, кілька разів нюхнув його. Ведмедеві не часто дов
одилося зустрічати людей. Їхній вигляд дивував його не більше, ніж вигля
д якогось там вовка чи гієни. Вони завжди поступалися йому дорогою, він ні
чого не знав ні про їхню хитрість, ані про їхню силу, отже, анітрохи не турб
увався. Через це остання пригода, як цілком несподівана, дуже його стурбу
вала. Вона порушувала старовинний зв'язок між речами і ставала незвичною
для нього погрозою. І печерний ведмідь блукав різними проходами, здирав
ся на горби, старанно принюхувався до запахів. Нарешті він стомився. Якби
не та рана, він зберіг би лише на дні своєї свідомості невиразний спогад п
ро пригоду, що міг би пробудитися тільки в однакових умовах. Але ж хвилі бо
лю ще й ще раз нагадували ті три істоти на горбі з їхніми гострими списами
. І тоді він починав ревти, зализуючи свою рану Але через деякий час рана
перестала боліти. Ведмідь-велетень тепер думав лише, як би відшукати соб
і їжу, коли раптом знову зачув дух людини. Гнів стиснув йому груди. Він пок
ликав свою самицю, що йшла оддалік. З'ясувавши, де сиділи їхні вороги, ведм
еді разом кинулися вперед.
В темному проході Нао відчував спочатку присутність тільки своїх товар
ишів. Потім зачулося й важке тупання звірів; важко сопучи, вони наздоганя
ли людей. їм легше було бігти печерою на своїх чотирьох лапах, весь час нан
юхуючи носом слід Уламри щохвилини спотикались об каміння, падали, стук
ались об виступи стін, а їм же ще й треба було нести важку зброю, їжу та кліт
ки з Вогнем, які Нао не міг покинути. Вогонь, жеврів на споді їх і не освітлю
вав шляху; його слабеньке рожеве світло летіло вгору, ледве позначаючи в
иступи стін. Одночасно ж на його тлі досить яскраво виступили постаті вт
ікачів.
Ц Швидше! Швидше! Ц кричав ватажок.
Та Нам і Гав не могли бігти швидко, і велетні звірі наздоганяли їх. Щохвили
ни сопіння хижаків ставало все чутпішим. В міру наближення до ворога їхн
я лютість зростала, і вони інколи чи один, чи другий починали ревти. Голосн
ий рев лунко одбивався від кам'яних стін. А від цього реву Нао краще уявляв
собі їхню неймовірну силу, лютість обіймів та надзвичайну міць гострих
щелеп.
Через деякий час звірі були на відстані кількох стрибків. Земля тремтіла
під ногами Нао. Він відчував, що за мить страшний тягар упаде йому на спин
у Тоді він сміливо став лицем до смерті. Несподівано повернувши клітку,
Нао направив її слабке світло ведмедеві в очі. Ведмідь раптом спинився. Н
есподіванка збентежила його. Він здивовано позирнув на вогник і глухо по
кликав самицю, захитавшись на своїх чотирьох лапах. Потім, підштовхувани
й лютістю, знову посунув на людину. Нао відскочив і щосили кинув свою кліт
ку ведмедеві в голову. Клітка влучила йому просто в ніс і обпалила повіку.
Од страшного болю ведмідь жалісно заревів і почав себе обмацувати. Нао ж
тим часом щодуху побіг.
В отвір попливло нарешті сіре світло. Тепер уламри вже бачили грунт під н
огами, не спотикались і бігли з усієї сили. Але звірі теж побігли швидше, і
в міру того, як наближався вихід, син Леопарда тужливо подумав, що на волі
небезпека, яка загрожувала його товаришам, не зменшиться, а навпаки, збіл
ьшиться.
А тим часом ведмідь знову наближався. Пекучий біль в оці так розлютив йог
о, що він забув про всяку обережність. Ніщо вже не могло стримати його пори
ву. Нао відчув це з іще лютішого сопіння та короткого хрипкого реву. Він вж
е хотів повернутись для безнадійного бою, коли почув крик Нама. І тут вата
жок побачив перед собою високий виступ, що значно звужував прохід. Нам уж
е був за пилі. Гав саме минав його. Ведмежа пащека хекала за три кроки від Н
ао, коли він, зіщуливши плечі, шугнув у отвір. З розгону ведмідь з силою вти
снувся в щілину, але через неї пролізла лише його морда. Він вищирив свої т
верді, як жорна, і гострі, як пилка, зуби і зловісно заревів. Та Нао вже не бо
явся ведмедя, він знав, що недосяжний для нього. Дужчий від сотні мамонтів
і живучіший від тисячі поколінь, невблаганний камінь затримував ведмед
я так само певно, як смерть.
Мисливець зареготав:
Ц Нао тепер дужчий за великого ведмедя. Нао має кия, сокиру й списи. Він мо
же вдарити ведмедя, а ведмідь не відповість на його удари.
І він замірився своїм києм.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52