внизу видно було ще поп
іл від обгорілого дерева. Ледве ва й уламри вийшли на галявинку, Нао знову
помітив праворуч себе блакитне тіло, подібне до того, що він оце недавно б
ачив поміж листям фіг. За ним із сіро-зеленої пітьми виткнулося ще дві пос
таті. Захрустіли сухі гілки, і перед очима мисливців з'явилось гнучке мог
утнє створіння. Ніхто не міг би сказати, як воно прийшло: чи на чотирьох но
гах, як звірі, чи на двох, як птахи й люди. Воно ніби сиділо на задніх лапах, в
итятши передні та поклавши їх на великий корінь дерева. У створіння була
велика голова з величезними шелепами гієни, круглими, жвавими, повними в
огню очима та низьким лобом; тулуб був довгий, як у лева, але ширший, лапи ду
же скидалися на руки людини. Темна, в блакитним відтінком шерсть укривал
а все тіло. Подивившись на груди й плечі створіння, Нао визнав його за люди
ну; її чотири руки справляли дуже дивне враження, а голова одночасно нага
дувала буйвола, ведмедя й собаку. З недовір'ям і гнівом озирнувшись на всі
боки, синьолюдок підвівся на йоги й глухо заревів.
На його голос із гущавини вибіг цілий гурт схожих на нього істот. Тут було
троє самців і близько десятка самиць, малеча ховалася поміж кущів. Один і
з самців був справжній велетень; зі своїми вузлуватими, як стовбур плата
на, руками він міг легко перекинути зубра чи задавити тигра; груди були вд
вічі ширші, ніж груди Нао. Людина була без зброї, двоє чи троє її товаришів
мали в руках пооброблені палиці, якими вони копали землю в пошуках їстів
них корінців.
Під загальний рев племені велетень попростував до ва й уламрів. Він бив с
ебе в груди, показуючи в гніві білі зуби під важкими, тремтячими од гніву г
убами.
З наказу жінки-ватажка ва почали відступати. Вони робили це повагом, коря
чись стародавньому законові Ц утримуватись від усякого жесту й слова. Н
ао приєднався до них, довіряючи їх досвідові. Нам же і Гав, що йшли на чолі п
лемені, трохи загаялись і коли схотіли й собі приєднатись до ватажка, то в
ідступ їм уже був загороджений: синьолюдки розпорошилися по всій галяви
ні. Гав устиг шугнути в гущавину; Намові треба було ще перебігти рівне міс
це. Він біг зигзагами і так жваво, що міг би врятуватись. Аж ось одним скоко
м перед ним виросла котрась із самиць; він стрибнув убік і, ухиляючись від
двох самців, що вже бігли назустріч, зачепився ногою за корінь і поточивс
я.
Важкі обійми стиснули Нама. Він опинився в ланах у велетня.
Нам не мав часу вхопитися за зброю Ц неймовірний тиск паралізував йому
тіло, і він ночував себе так само безсилим, як сайгак, що опинився під тигр
ом. І тоді, знаючи, що Нао не встигне прийти па допомогу, він здався напризв
оляще, м'язи його ослабли, очі загасли; він покірно чекав смерті, не робляч
и жодного руху.
Нао не міг витерпіти, дивлячись, як у нього па очах вбивають товариша; він
схопився за спис і кий та хотів кинутись у бій, але жіика-ватажок спинила
його.
Ц Не лізь! Ц сказала вона.
Жінка пояснила йому, що досить Нао підняти списа, як Нам загине. Вагаючись
між прагненням позмагатися за життя Нама і побоюванням прискорити кіне
ць сина Тополі, Нао важко зітхнув, зупинився і почав дивитись.
Людина з блакитною шерстю, скрегочучи зубами, підняла мисливця вгору й л
адналась розтрощити його об стовбур дерева… Але зненацька її рішучість
десь зникла, і вона уважно пригледілась до зомлілого тіла. Не відчувши ні
якого опору, вона вгамувала свій гнів, якась невиразна лагідність засяял
а в її очах; потім стиха поклала Нама на землю.
Коли б юнак хоч трохи поворухнувся для оборони чи просто а переляку, неща
дна рука схопила б його знову. Але він відчув це інстинктом і лежав нерухо
мо.
На це видовище збіглося все плем'я: самці, самиці й малеча. І всі вони перес
відчились, що Нам майже однакової з ними породи. Для карликів чи уламрів ц
е було б якраз причиною, щоб убити його. Але ці лісові створіння стояли на
дуже низькому щаблі розвитку; вони не знали війни, не їли м'яса і жили без с
тародавніх звичаїв. Інстинкт підбурював їх проти хижаків, що крали у них
молодь і жерли поранених; тих же тварин, що їдять траву, вони не чіпали.
Отже, вони не знали, що їм робити з Намом. їх заспокоювала і його нерухоміс
ть, і раптова лагідність великого самця. А цьому самцеві вони не опиралис
я вже протягом кількох років, і він водив їх у лісі, вибираючи шляхи й місц
я для відпочинку та женучи геть лютих ворогів Ц левів.
Нам і досі не вкусив і не вдарив нікого з них, тож і вони поставилися до ньо
го миролюбно. Що довше дивилися вони на простягнуте долі Намове тіло, то м
енше ставало їм охоти вбити його. Намове життя було врятоване.
Тепер він міг би, не турбуючи їх, іти з ними, може, навіть жити разом.
Як спершу він почув подих смерті, так тепер помітив, що нещастя минуло, і п
овагом підвівся та став чекати Хвилину вони ще дивилися на нього, сповне
ні недовір'я. Та ось одна з самиць, спокушена якимсь ніжним паростком, захо
дилась біля нього; один із самців почав поратися біля коріння за ними и ус
і інші почали заспокоювати голод. Синьолюдки харчувалися лише рослинам
и і їли не все, що їдять олені та зубри, щоб підтримувати свою силу, тому доб
ування їжі було для них справою довгою й копіткою.
Уламр був вільний. Він негайно приєднався до Нао, і обидва почали дивитис
я, як з'являються й зникають між деревами синьолюдки. Ще тремтячи від цієї
пригоди, Нам залюбки убив би їх усіх. Нао ж не відчував ненависті до цих чу
дних людей; він дивувався їхній ведмежій силі й міркував собі, що вони віл
ьно могли б винищити ва, рудих карликів, людожерів і уламрів, коли б тільки
того схотіли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52