На жаль, під час втечі він заблукав і біг тепер навмання, не знаючи, де в
ін тепер Ц чи на захід, чи на південь від скелі, де він мав зустрітися з Нао.

Нао бачив тепер усі подробиці цього полювання на людину. Гав біг до сосно
вого лісу на північний схід. Перший гурт гнався за ним ламаною лінією дов
жиною у тисячу ліктів, що загороджувала йому втечу. Другий, північний гур
т, уже почав відхилятися, намагаючись досягти лісу одночасно з утікачем,
але Гав добіг би з південного заходу, вони ж Ц зі сходу. Таке становище не
було ні безнадійним, ні дуже прикрим, аби лише утікач повернув на північн
ий захід, аби встиг ускочити в ліс. Тоді б він хутко втік від ворогів, до ньо
го приєднався б Нао, і вони могли б іти собі до Великої річки.
Ватажок в одну мить знайшов потрібний шлях: це був чагарник, що мав би його
і укрити, й довести до лісу з заходу. І він уже ладнався сходити з горба, кол
и пова страшна поява примусила його здригнутися: з північного заходу з'я
вився третій гурт кзамів. Тепер, щоб кзами його не оточили, Гав мусив би що
духу бігти на захід; він же, певна річ, не помітив небезпеки та й біг собі пр
осто далі.
Ще раз Нао завагався між необхідністю зберегти Вогонь, Нама, себе самого
і спробою врятувати Гава.
Уважно оглянувши місцевість та добре запам'ятавши всі її подробиці, син
Леопарда скотився з горба.
Він ускочив у чагарник і побіг до його західної межі, потім зробив гака по
рудій траві і, випередивши кзамів і Гава, що мусили берегти свої сили, опин
ився перед лісом перше, ніж утікач.
Тепер йому треба було повідомити про свою присутність. Наслідуючи голос
оленя, він тричі вигукнув. Це був звичайний сигнал племені уламрів. Але ві
дстань була велика; Гав, може, й почув би сигнал в інший час, але тепер вся йо
го увага звернена була на кзамів, і він, утомлений, не почув Нао.
Тоді Нао зважився показатись. Він вистрибнув з високої трави і став пере
д ворогами, вигукуючи свій бойовий клич. Дикий галас, повторений гуртами
кзамів з заходу і зі сходу лісу, струсонув повітря. Гав спинився, від радос
ті й здивування у нього затрусилися коліна, а потім він щодуху побіг до си
на Леопарда. Той же, певпий, що Гав побіжить слідом за ним, уже летів потріб
ною стежкою. Але третя ватага кзамів, побачившії це, змінила напрям і стрі
мголов кинулася навперейми. Одночасно задні кзами бігли майже поруч уті
качів. Кзамам щастило: шлях на захід був перегороджений втікачам одночас
но воїнами і лавою скелястих горбів, а на південний захід Ц широким півк
олом вояків.
А що Нао вів Гава просто на горби, то кзами, стискуючи своє коло, радісно за
гомоніли; дехто з них уже добіг до уламрів на п'ятдесят ліктів і кидав спис
а. Але Нао, проминувши чагарник, уже вів свого товариша через прохід, поміч
ений ним заздалегідь з вершечка скелі.
Кзами заверещали, декотрі кинулися за уламрами в прохід, інші ж посунули
за горб навперейми.

Тим часом Нао й Гав поспішали як могли; вони набагато випередили б кзамів,
якби грунт тут не був такий нерівний і грузький. Коли вони вже вибігали з п
роходу, троє кзамів з півночі встигли загородити їм дорогу. Нао міг би ухи
литись від них на південь, але він чув звідти тупіт і знав, що його спинили
б і там. Найменше вагання несло за собою смерть. Отже, віп, як вихор, насів на
коротконогих кзамів з сокирою в одній руці і києм у другій. Гав же схопивс
я за списа. Кзами бігли, розсіявшись, боячись випустити уламрів. Нао напав
на того, хто був від нього ліворуч. Це був молодий моторний вояк. Він підня
в свого сокиру, щоб відбитись, але кий за першим разом вибив у нього цю збр
ою, а за другим Ц поклав його на місці.
Двоє інших людожерів напали на Гава, бажаючи швидко розправитися з ним, а
потім спільними силами насісти на Нао.
Молодий уламр кинув свого дротика і поранив одного з напасників, але не д
уже глибоко. Перш ніж він устиг вхопитися за списа, його самого поранили в
груди. Але він швидко плигнув назад і вбік і тим уберігся. В ту ж мить один к
зам уже знову нападав на нього спереду, другий же силкувався вдарити зза
ду. Гав мав загинути, аж коли на поміч прибув Нао. Свиснув його величезний
кий, хруснули кістки одного з кзамів, і він грудкою упав на землю, другий ж
е тікав до ватаги воїнів, що стрімголов мчалася з півночі.
Та вже було пізно. Уламри вийшли з оточення і бігли на захід, де не було ні д
уші, щоб їх спинити. А вони з кожним стрибком вигравали у відстані.
Вони бігли довго; бігли сухою землею, болотами, сухою травою, чагарниками,
торфовищами, збігали на горби й вихором з них скочувались. Кілька разів ї
м уже здавалося, що ворог залишив гонитву, але, вибігши на гору, вони завжд
и помічали здалеку його осатанілу зграю.
Тим часом Гав почав слабнути. З його рани сочилася кров; іноді вона текла л
едве помітною цівкою, і тоді уламри сподівалися, що рана закривається. Ча
сом же, після раптових зусиль чи невдалих стрибків на баюрах, червона рід
ина починала текти дужче. Пробігаючи пова молоді тополі, Нао заткнув Гав
ову рану тополевим листом, але кров текла й з-під затички. Поволі Гав змен
шив свою швидкість до швидкості кзамів, а потім став бігти й ще тихше. Тепе
р, оглядаючись, утікачі щоразу бачили, що кзами їх наздоганяють. І син Леоп
арда з лютим розпачем усвідомлював, що, коли Гав не зуміє зібратися з сила
ми, кзами доженуть їх, перше ніж вони добіжать до табуна мамонтів. Але сили
не верталися до Гава, на перший горб він вибіг уже зовсім виснажений. На в
ершечку гори ноги йому затремтіли, серце ослабло, обличчя стало попеляст
им, і він захитався.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52