Тут ржання кінське з тупотнею,Там разний гомін з стукотнею,Скрізь клопіт, халепа, сто лих!Так в мідні клекотить гарячій,Так в кабаці кричить піддячий,Як кажуть, хоть винось святих. [117] Гей, музо, панночко цнотлива,Ходи до мене погостить!Будь ласкава, будь не спесива,Дай поміч мні стишок зложить!Дай поміч битву описатиІ про війну так розказати,Мов твій язик би говорив.Ти, кажуть, дівка не бриклива,Але од старості сварлива;Прости! я, може, досадив. Парнас – гора в Греції, де, за міфологією, перебував покровитель мистецтв Аполлон і музи.
Пегас – у грецькій міфології – крилатий кінь. На вершині гори Гелікон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам.

І в самій речі проступився –Старою дівчину назвав,Ніхто з якою не любився,Ні женихавсь, ні жартовав.Ох, скілько муз таких на світі!Во всякім городі, в повіті!Укрили б зверху вниз Парнас.Я музу кличу не такую:Веселу, гарну, молодую;Старих нехай брика Пегас. [119] Рутульці дралися на стіни,Карабкалися, як жуки.Турн з ярості дрижав і пінив,Кричить: «Дружненько, козаки!»В свою троянці также чергуВ одбої поралися зверху,Рутульців плющили, як мух.Пускали колоддя, каміння,І враже так товкли насіння,Що у рутульців хляв і дух. Якраз і тарани вродились – тарани застосовувалися під час штурмів фортець. Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкочували до кріпосної стіни чи то брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани – дерев'яні довбні – в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині «Енеїди» травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили – біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму.

Турн, бачивши троян роботу,Як рать рутульськую трощать,Як б’ють їх, не жалія поту,Рутульці, мов в’юни, пищать;Велів везти зо всіх олійниць,Де тілько єсть, із воскобійниць,Як можна швидче тарани.Якраз і тарани вродились,І воскобійники явились,Примчались духом сатани. [121] Приставив тарани до брами,В ворота зачали гатить;Одвірки затряслись, мов рами,І снасть од бою вся тріщить.Турн сили вдвоє прикладає,І тарани сам направляє,І браму рушити велить.Упала!.. Стуком оглушила,Троян багацько подушила,Турн в кріпость впертись норовить. [122] Біда троянцям! Що робити?А муза каже: «Не жахайсь,Не хист їх Турну побідити,В чужую казку не мішайсь».Троянці нап’яли всі жилиТа вмиг пролом і заложили,І груддю стали боронить;Рутульці бісом увивались,Но на пролом не насовались,А Турн не знав, і що робить. Геленор – троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. – Кн. 9. – Ряд. 544 – 549).
Лик – у Вергілія Лікос (Вергілій. – Кн. 9. – Ряд. 556 – 566).
Верлань – крикун.
Кундель – вівчарка степової породи.
І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать – змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: «починай бігти першим». Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору – знімають з дошки якусь фігуру.

Троянець Геленор одважнийІ, як буряк, червоний Лик,Горлань, верлань, кулачник страшнийІ щирий кундель-степовик..Сим двом безділля – всяке горе,Здавалось по коліна море,Потіха ж – голови зривать.Давно їм в голові роїлосьІ, мов на поступки, хотілосьРутульцям перегону дать. Пробралися подуть тичок – тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший.

Так Геленор з червоним Ликом,Роздігшися до сорочок,Між вештанням, содомом, криком,Пробралися подуть тічок.Рутульців добре тасовалиІ од рутульців получалиКвитанцію в своїх долгах.Лик тілько тим і одличився,Що як до Турна примостився,То з’їздив добре по зубах. [125] Но Турн і сам був розбишакаІ Лика сплющив в один мах;Із носа бризнула кабака,У Турна околів в ногах.А также пану ГеленоруСмертельного дали затьору,І сей без духу тут оставсь.Рутульців се возвеселилоІ так їх серце ободрило,Що і негідний скрізь совавсь. [126] Натиснули і напустились,Рутульці кинулись на вал;Троянці
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98