чкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик ,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія . [45] Вокруг же щита на заломахНайлуччі лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа, Котигорох , Іван-царевич , Кухарчич , Сучич і Налетич .Услужливий Кузьма-Дем’ян . Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан . [46] Так пан Еней наш знаряджався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла. Він дожидавсь тогді вертепа – вертеп – український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в «Енеїді», п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.

Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертепа,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любві був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись – судьба поправся!Веселлє в душу і влилось! [48] «А що? – Ірися щебетала. –Сидиш без діла і клюєш?Чи се на тебе лінь напала?Чи все троянцям оддаєш?Коту гладкому не до мишки;Не втне, бачу, Панько Оришки!Хто б сподівавсь, що Турн бабак?Тобі не хист з Енеєм биться,Не хист з Лавинієй любиться,Ти, бачу, здатний бить собак. [49] Правдивий воїн не дрімає,Без просипу же і не п’є;Мудрує, дума, розглядає,Такий і ворогів поб’є.Ну, к чорту! швидше охмеляйся,Збирать союзних поспішайся,На нову Трою напади.Еней в чужих землях блукає,Дружину в поміч набирає,Не оплошай тепер: гляди!» [50] Сказавши, столик ізвалила,Шкереберть к чорту все пішло:Пляшки і чарочки побила,Пропало все, як не було.Зробився Турн несамовитий,Ярився, лютовав неситий,Троянськой крові забажав.Всі страсті в голову стовкнулись,Любов і ненависть прочнулись;«На штурм, на штурм!» – своїм кричав. А на зикратого сам сівши – тут зикратий – масть коня. Починаючи з першого повного видання «Енеїди» (1842), в коментаторів немає одностайності в поясненні цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання «Енеїди», сказано: зикратий – різноокий кінь. У наступних авторитетніших виданнях – «білоокий, а сам іншої масті», «білобокий», «з білими боками». В одному з словників української мови зазначено: зикра – очі/див.: К. с. – 1889. – Кн. 9. – С. 705). Польське zirkaty – зіркатий, людина з блискучими чи то витріщеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах іншої, звичайно білої масті навкруги очей. Коли для знавців може й грають якусь роль відмінності в кольорі кінських очей, то для визначення масті вони не мають значення. Тут годиться тільки те, що видно на значній віддалі. Таким чином, у даному разі зикратий – з плямою іншої масті біля ока з одного чи з обох боків. Отже, Турн їздив на різномасному коні. В минулому значення коня, так само як і вола, в господарстві та військовій справі просто неможливо переоцінити. Звичайно, люди дуже добре зналися і на тій, і на другій тягловій силі. В характеристиці, оцінці коней та волів неабияке значення мала масть та інші похідні ознаки. Так, у спеціальному дослідженні на сторінках журналу «Киевская старина» повідомлялося, що тільки на Брацлавщині (примірно теперішня Вінниччина) розрізняли двадцять відтінків масті волів та ще плюс вісімнадцять різновидів за формою ріг. І всі ці відтінки та різновиди мали свою назву-кличку. Звичайно, аж ніяк не менше існувало відтінків у масті та інших ніби несуттєвих зовнішніх ознаках, коли йшлося про коней. Під час купівлі-продажу коней грали роль не тільки відомі нам з приказки зуби (визначали вік), а й маса інших ознак, у тому числі масть. Вороні коні вважалися витривалішими від світліших мастей (буланих, білих, в яблуках та ін.). Рябі коні саме через масть поціновувалися нижче і мали не дуже добру славу. Отож, «зикратий» Турна, який далі зустрінеться ще не раз, має на собі недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки і загибелі.
У Вергілія про коня Турна читаємо: «Кінь фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих» (книга дев'ята, 49). У стародавніх римлян коні з Фракії (теперішня Болгарія) славилися швидким бігом.

Зібрав і кінних, і піхотнихІ всіх для битви шиковав;І розбишак самих одборнихПід кріпость задирать послав.Два корпуси докупи зві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98