ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
).
Значковий товариш – козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.
Бунчуковий товариш – помічник генерального бунчужного, який на війні беріг і захищав бунчук – військову регалію гетьмана. Бунчукові товариші становили верхівку української старшини, були підлеглі тільки самому гетьманові.
Тут люде всякого завіту – завіт – тут у значенні: звичай, успадкований з давніх часів.
Тут также старшина правдива,Бувають всякії пани;Но тілько трохи сього дива,Не квапляться на се вони!Бувають військові, значкові,І сотники, і бунчукові,Які правдиву жизнь вели;Тут люде всякого завіту,По білому єсть кілько світу,Которі праведно жили». «Він божої, – сказала, – крові» – предок Анхіза, родоначальник троянців Дардан, був сином громовержця Юпітера.
«Скажи ж, моя голубко сиза, –Іще Еней яги спитав. –Чом батька я свого АнхізаІ досі в вічі не видав?Ні з грішними, ні у Плутона,Хіба йому нема закона,Куди його щоб засадить?»«Він божої, – сказала, – крові,І по Венериній любові,Де схоче, буде там і жить». [127] Базікавши, зійшли на гору,На землю сіли оддихать,І, попотівши саме впору,Тут прийнялися розглядать,Анхіза щоб не прогуляти,Обридло-бо і так шукати;Анхіз же був тогді внизу,І, походжавши по долині,Об миленькій своїй дитиніВодив по мізку коверзу. Побіг старий не просто – боком – Анхіза, за те, що похвалився інтимним зв'язком з богинею Венерою, розгніваний Юпітер ударив громом, після чого той став кульгати на одну ногу.
Як глядь на гору ненароком,І там свого синка уздрів,Побіг старий не просто – бокомІ ввесь од радості згорів.Хватавсь з синком поговорити,О всіх спитатись, розпроситиІ повидатись хоть часок;Енеєчка свого обняти,По-батьківській поціловати,Його почути голосок. Не смів мертвця поціловать – зразок тонкої і вірної передачі І. Котляревським усіх нюансів народної психології. В українських народних звичаях і віруваннях покійні батьки вороже настроєні до своїх живих дітей. Вони переслідують і намагаються згубити свою дитину, що попадає між мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Відомі народні легенди про мерця-матір, яка ганяється за дочкою, щоб розірвати її; дочка, втікаючи, скидає частинами свій одяг і поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домівці. Інколи дочку від матері рятує покійна хрещена. Відома легенда про мерця-парубка, який переслідує дівчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах відбилися засади народного світогляду, спрямовані на збереження і примноження людського роду. Живий про живе дбає.
«Здоров, синашу, ма дитятко! –Анхіз Енеєві сказав. –Чи се ж тобі таки не стидно,Що довго я тебе тут ждав?Ходім лишень к моїй господі,Та поговорим на свободі,За тебе будем мірковать».Еней стояв так, мов дубина,Котилась з рота тілько слина,Не смів мертвця поціловать. [130] Анхіз, сю бачивши причину,Чого синочок сумовав,І сам хотів обнять дитину –Та ба! уже не в ту попав;Прийнявсь його щоб научатиІ тайності йому сказати,Який Енеїв буде плід,Якії діти будуть жваві,На світі зроблять скілько слави,Яким-то хлопцям буде дід. Вечорниці – див. коментар: III, 8.
Ворон – гра з циклу весняних вуличних ігор для дівчат. У фольклорі світло, вогонь – життя, рух; темрява, морок – смерть, тому чорний ворон символізує горе, смерть.
Весільних пісеньок співали – вихід дівчини на вечорниці означає, що вже почалося її дівування і вона може виходити заміж.
Співали тут і колядок – різдвяні свята – найліпша пора для вечорниць і досвіток. Різдвяні обряди переплітаються з іграми та розвагами молоді на вечорницях (наприклад, вечорниці в перший день різдва в п'єсі Тараса Шевченка «Назар Стодоля» та в повісті Миколи Гоголя «Ніч перед різдвом»). Треба розрізняти колядки і коляди. Колядки мають обов'язково тільки світський зміст, коляди присвячені духовно-релігійним темам («Ой сів Христос вечеряти» та ін.). Тому в пеклі співали саме колядки, а ні в якому разі не коляди.
Палили клоччя, ворожили – клоччя – грубе волокно, одержане як відхід під час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всіляке застосування в побуті, в тому числі й ворожінні. Це відбилося в казках, легендах, переказах.
По спині лещатами били – лещата – дві зв'язані палиці, між якими затискується якийсь предмет.
Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовірно, саме в такому значенні це слово вжите в «Енеїді». Можливо, йдеться про різновид гри в «джгута», коли одному закривають очі і б'ють по закладеній на спину руці (долонею, джгутом, лозиною з тину і под.; див. коментар: І, 37).
Тогді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те,Були дівки та молодиціІ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Значковий товариш – козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.
Бунчуковий товариш – помічник генерального бунчужного, який на війні беріг і захищав бунчук – військову регалію гетьмана. Бунчукові товариші становили верхівку української старшини, були підлеглі тільки самому гетьманові.
Тут люде всякого завіту – завіт – тут у значенні: звичай, успадкований з давніх часів.
Тут также старшина правдива,Бувають всякії пани;Но тілько трохи сього дива,Не квапляться на се вони!Бувають військові, значкові,І сотники, і бунчукові,Які правдиву жизнь вели;Тут люде всякого завіту,По білому єсть кілько світу,Которі праведно жили». «Він божої, – сказала, – крові» – предок Анхіза, родоначальник троянців Дардан, був сином громовержця Юпітера.
«Скажи ж, моя голубко сиза, –Іще Еней яги спитав. –Чом батька я свого АнхізаІ досі в вічі не видав?Ні з грішними, ні у Плутона,Хіба йому нема закона,Куди його щоб засадить?»«Він божої, – сказала, – крові,І по Венериній любові,Де схоче, буде там і жить». [127] Базікавши, зійшли на гору,На землю сіли оддихать,І, попотівши саме впору,Тут прийнялися розглядать,Анхіза щоб не прогуляти,Обридло-бо і так шукати;Анхіз же був тогді внизу,І, походжавши по долині,Об миленькій своїй дитиніВодив по мізку коверзу. Побіг старий не просто – боком – Анхіза, за те, що похвалився інтимним зв'язком з богинею Венерою, розгніваний Юпітер ударив громом, після чого той став кульгати на одну ногу.
Як глядь на гору ненароком,І там свого синка уздрів,Побіг старий не просто – бокомІ ввесь од радості згорів.Хватавсь з синком поговорити,О всіх спитатись, розпроситиІ повидатись хоть часок;Енеєчка свого обняти,По-батьківській поціловати,Його почути голосок. Не смів мертвця поціловать – зразок тонкої і вірної передачі І. Котляревським усіх нюансів народної психології. В українських народних звичаях і віруваннях покійні батьки вороже настроєні до своїх живих дітей. Вони переслідують і намагаються згубити свою дитину, що попадає між мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Відомі народні легенди про мерця-матір, яка ганяється за дочкою, щоб розірвати її; дочка, втікаючи, скидає частинами свій одяг і поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домівці. Інколи дочку від матері рятує покійна хрещена. Відома легенда про мерця-парубка, який переслідує дівчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах відбилися засади народного світогляду, спрямовані на збереження і примноження людського роду. Живий про живе дбає.
«Здоров, синашу, ма дитятко! –Анхіз Енеєві сказав. –Чи се ж тобі таки не стидно,Що довго я тебе тут ждав?Ходім лишень к моїй господі,Та поговорим на свободі,За тебе будем мірковать».Еней стояв так, мов дубина,Котилась з рота тілько слина,Не смів мертвця поціловать. [130] Анхіз, сю бачивши причину,Чого синочок сумовав,І сам хотів обнять дитину –Та ба! уже не в ту попав;Прийнявсь його щоб научатиІ тайності йому сказати,Який Енеїв буде плід,Якії діти будуть жваві,На світі зроблять скілько слави,Яким-то хлопцям буде дід. Вечорниці – див. коментар: III, 8.
Ворон – гра з циклу весняних вуличних ігор для дівчат. У фольклорі світло, вогонь – життя, рух; темрява, морок – смерть, тому чорний ворон символізує горе, смерть.
Весільних пісеньок співали – вихід дівчини на вечорниці означає, що вже почалося її дівування і вона може виходити заміж.
Співали тут і колядок – різдвяні свята – найліпша пора для вечорниць і досвіток. Різдвяні обряди переплітаються з іграми та розвагами молоді на вечорницях (наприклад, вечорниці в перший день різдва в п'єсі Тараса Шевченка «Назар Стодоля» та в повісті Миколи Гоголя «Ніч перед різдвом»). Треба розрізняти колядки і коляди. Колядки мають обов'язково тільки світський зміст, коляди присвячені духовно-релігійним темам («Ой сів Христос вечеряти» та ін.). Тому в пеклі співали саме колядки, а ні в якому разі не коляди.
Палили клоччя, ворожили – клоччя – грубе волокно, одержане як відхід під час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всіляке застосування в побуті, в тому числі й ворожінні. Це відбилося в казках, легендах, переказах.
По спині лещатами били – лещата – дві зв'язані палиці, між якими затискується якийсь предмет.
Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовірно, саме в такому значенні це слово вжите в «Енеїді». Можливо, йдеться про різновид гри в «джгута», коли одному закривають очі і б'ють по закладеній на спину руці (долонею, джгутом, лозиною з тину і под.; див. коментар: І, 37).
Тогді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те,Були дівки та молодиціІ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98