підраховуючи відстань до нього. – Після цього знака ми зможемо бути цілком впевненими, що підводний човен на вірному шляху.
Замок з'явився через десять хвилин і всіма деталями цілком підтвердив точність порівняння.
Капітан наказав довести швидкість підводного човна до п'яти десятих ходу. По всіх приміщеннях корабля пробігло радісне пожвавлення. Скворешні з десятьма чоловіками команди було наказано підготуватися до виходу з підводного човна в повному озброєнні.
– Ну, тепер ця каналія від нас не втече, хай вона буде завбільшки хоч з кашалота і з його зубами, – сказав Скворешня Матвєєву, який, з перев'язкою на лівій руці, допомагав йому у вихідній камері готувати скафандри і бойове спорядження.
– Тварина мчить, часто змінюючи курс, – повідомляв тимчасом зоолог. – Ущелина, мабуть, звивиста… Швидкість руху значно зменшилась…
– Чудово, Лорд! – відповів капітан. – Мабуть, вона наближається до свого лігва. Ми її там і доженемо. Готуйтесь, дорогий Лорд, до випробувань. Немає сумніву, тварина там візьметься за вас і спробує розкусити горішок.
– Хай спробує… Цікаво буде глянути на її домівку і побут. Лігво – досить рідкісне явище серед великих морських тварин. Лише восьминоги та ще два-три види влаштовують собі більш-менш постійне житло. Дуже цікаво!.. Хід зовсім уповільнився… Ми майже зупинилися… Кільця навколо шолома почали рухатись, розсуваються… Ліхтар освітив стіну, яка закруглюється догори… Чи не печера?.. Мелькнули якісь величезні світлі тіні… Дивовижні тіні… Товсті довгасті тулуби і тонкі гнучкі шиї. Знову швидко зімкнулися кільця навколо шолома… Мабуть, сильне світло ліхтаря непокоїть тварину… Вона кидається зі мною з сторони в сторону… Зненацька зупинилась… Ах, чорт! Кільця на шоломі швидко розвернулись, і шолом опинився в довгій страхітливій пащі… в кілька разів довшій за крокодилячу… Заглушає скрегіт величезних зубів… Зуби конічні, трохи загнуті назад. Щелепи усіяні правильними рядами їх. Це щелепи гігантського ящера!.. О-ох!..
Цей стогін донісся до центрального поста слабим, хворобливим відгуком, сповненим страждання. Потім настала мовчанка. Капітан і старший лейтенант стояли мовчки, з блідими обличчями.
– Що там сталося? – прошепотів, нарешті, старший лейтенант.
З його пальців випав металевий олівець і жорстко ударився об підлогу. Капітан оглянувся.
– Стежити за пізнавальними знаками! – тихо наказав він трохи хриплим голосом.
Він витяг хустку і витер лоба.
– Єсть стежити за пізнавальними знаками, – пробурмотів старший лейтенант, машинально підняв олівець і спрямував невидющі очі па екран.
– Лорд!.. – покликав капітан. – Лорд… відповідайте!.. Що з вами?..
Коротка мовчанка. Потім почувся слабий, уриваний голос зоолога:
– Ні… нічого… нічого, капітане… Я кинутий на землю… Шоломом… на камінь… голова… Туман… Рве кігтями скаф… Телескопічні очі…
Голос перервався і замовк.
– Лорд!.. Лорд!.. – кликав капітан. – Лорд!.. Відповідайте!
Відповіді не було.

Розділ VI
БИТВА В ПЕЧЕРІ

Ішли один за одним, мовчки, намагаючись не порушувати тиші глибин. Щільний, злежаний мул приглушував удари товстих металевих підошов об дно.
Попереду йшов старший лейтенант Богров з ультразвуковим пістолетом в руці, в електричних рукавицях, натягнутих на долоні. За ним крокував Скворешня, який височів над усіма, неначе закована в метал башта з яскравою зіркою маяка на вершині. Вслід за Скворешнею йшли Цой, Марат, потім решта – всі так само озброєні, в такій самій настороженій бойовій готовності, як і старший лейтенант. Скворешня ніс на собі потужний переносний прожектор.
Ущелина була дуже широка, і світло ліхтарів на шоломах лише іноді досягало її стін. Численні повороти свідчили про те, що експедиція йшла по вірному шляху. Але за кожним поворотом могла з'явитися печера страховищ, і це безперервно тримало всіх у напруженому стані. Кроки ставали обережнішими, руки міцніше стискали рукоятки пістолетів, посиленіше билися серця…
Ішли вже більше години, повороти змінювали один одного. Здавалося, немає кінця цьому стомливому шляху.
Зненацька старший лейтенант зупинився і мовчки підняв палець, показуючи щось вгорі. Закинувши голови і направивши туди світло ліхтарів, усі побачили над собою високе склепіння, що губилося в темряві.
Старший лейтенант тихо, майже пошепки, промовив:
– Увага!.. Ми наближаємося до печери. За першим же наказом всім виключити ліхтарі. Вперед!..
Прохід ішов тепер прямо, без поворотів, дедалі більше звужуючись, але склепіння не нижчало, лишалося, як і раніше, на величезній висоті, яку ледве можна було розрізнити.
Через кілька хвилин старший лейтенант знову зупинився: прохід роздвоївся. Після короткого вагання старший лейтенант викликав Цоя. Почувся тихий наказ:
– Обслідувати обидва проходи! Обрати шлях! Ви один серед нас зможете врахувати і ознаки біологі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175