м, зітхнувши, додав: – І всі тут такі хороші… Правда, Марате?

Розділ XIII
ДО РІДНИХ БЕРЕГІВ

В ніч на двадцять перше серпня «Піонер» проходив уздовж островів Фаннінга, що рідким ланцюгом простяглися з північного заходу на південний схід. Залишивши їх по правому борту, «Піонер» опинився перед широкими просторами океану, майже зовсім пустинними аж до Японських островів. Лише кілька самотніх острівців та загублених рифів скупо оживляли цю безмежну водну широчінь, густо усипану зате на південний захід від шляху «Піонера» незчисленними островами Маршальського, Каролінського та Бонінського архіпелагів.
Тут, у величезних, безпечних глибинах, намагаючись вигадати кілька годин у боротьбі з сонцем, що обганяло підводний човен, капітан пустив у хід всі резерви «Піонера» і довів його швидкість до дванадцяти десятих. «Піонер» нісся тепер з неймовірною для підводного плавання швидкістю. У чорних товщах вод він летів, наче розпечена комета з білим хвостом з пари. Жодна з живих істот, які попадалися йому назустріч, навіть найпрудкіші дельфіни та меч-риби не встигали звернути вбік і гинули від раптового зіткнення з розжареним до двох тисяч двохсот градусів корпусом корабля. Навіть перед величезним кашалотом, який мав нещастя опинитися на шляху, «Піонер» не вважав за потрібне ухилитися трохи вбік і проскочив крізь нього, немов гігантський вогненний меч.
На кінець третьої доби завдяки цій швидкості підводний човен виграв у часі близько п'яти годин, і його відокремлювала тепер від північного краю острова Ніппон – найбільшого серед Японських островів – віддаль всього лише близько тисячі кілометрів.
Роботи по ліквідації недоробок уже були майже закінчені. Залишалося лише упорядкувати освітлювальну та сигналізаційну мережу в жилих приміщеннях, покрити фарбою деякі машини і перебірки, розібрати матеріали та обладнання, звалені у вихідній камері під час навантаження. Старший лейтенант відклав ці другорядні роботи на останню чергу, щоб зайнятися ними після загальних зборів, які мали відбутися цього дня ввечері.
Життя на «Піонері» входило у свою звичайну колію. Але команда нудьгувала тепер без роботи. Робота давала можливість хоч трохи, хоч би ненадовго, уривками забувати про невигойну, ниючу рану, про безутішне горе, про втрату, якої зазнала дружна сім'я, що летіла тепер до гостинних, привітних берегів Батьківщини. Глибокий сум за загиблим товаришем отруював радість повернення.
О двадцятій годині двадцять другого серпня, майже перед початком рідних вод, комісар Сьомін призначив загальні збори всієї вільної від вахти та чергувань частини команди, щоб підсумувати наукові, технічні і бойові наслідки походу – історичного, прославленого потім на весь світ походу радянського підводного човна крізь два океани.
У призначений час червоний куток почав заповнюватися людьми. Сходилися тихо, без звичайного пожвавлення. Збиралися невеликими групами, півголосом розмовляли, замовкали, заглибившись в інші думки, і знову намагалися зав'язати розмову.
Довгий вузький стіл, покритий червоним сукном, стояв посередині приміщення, але ніхто не займав навколо нього місць, І біля буфета, заставленого стравами з легкими закусками, тістечками, ласощами та пляшками вод, не було звичайного шуму, веселої штовханини, жартів і сміху.
Прийшли доповідачі: професор Лордкіпанідзе і професор Шелавін. Вони сіли за стіл і почали розбиратися в своїх конспектах та нотатках.
Нарешті з'явились капітан і комісар. За дзвоником комісара, постійного голови таких зборів, усі зайняли місця. У короткій промові комісар повідомив про завдання сьогоднішніх зборів і надав слово океанографу професору Шелавіну. Всупереч звичаєві, доповідь океанографа не
внесла пожвавлення. Вона була стисла, суха й діловита. Шелавін повідомив про багато чудових відкриттів, зроблених за допомогою незвичайного підводного човна, про нові підводні хребти, про невідомі до цього часу глибоководні течії, про нові відкриття в галузі розподілу солей, газів і температур у різних зонах та глибинах океану, про результати магнітних і гравіометричних вимірів, про процеси й закони льодоутворення в Антарктиці, про перший в історії науки випадок спостереження навіч підводного вулканічного виверження. Всі ці спостереження, за словами Шелавіна, відкривають нову блискучу сторінку в історії океанографії і підносять авторитет і значення радянської науки на недосяжну височінь.
Зоолог, виступивши, вслід за Шелавіним, не міг відразу почати свою доповідь. Він насилу зібрався з думками, збивався, повторювався і лише в середині доповіді вирівнявся, поступово захопився і з звичною пристрастю заговорив про успіхи, досягнуті в цьому небувалому поході в галузях його улюбленої науки. Він говорив про численні заново відкриті
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175