тив вас.
Капітан привітно посміхнувся.
– Нічого, нічого, Федоре Михайловичу. Приєднуюсь до побажань Арсена Давидовича.
– Ідіть, ідіть, Федоре Михайловичу! – збуджено промовив зоолог. – Ех, заздрю вам! Ну, нічого! Скоро разом будемо працювати на тривалій глибоководній станції.
Капітан здригнувся і підвів очі. Він пильно глянув на зоолога і Горєлова, потім знову опустив повіки, швидко перебираючи пальцями свою золотисту борідку.
Ще раз попрощавшись і одержавши від зоолога багато додаткових настанов, Горєлов вийшов із відсіку, нещільно причинив за собою двері і застиг на місці біля них, немовби задумавшись.
До його вух приглушено, але досить розбірливо долетіло:
– Арсене Давидовичу, надіюсь, ви нікому не говорили про майбутні тривалі зупинки підводного човна?
Коротка мовчанка немов свідчила, що це запитання застало зоолога зненацька. У Горєлова завмерло серце.
– Що ви, що ви, капітане… – почулося, нарешті, квапливе бурмотіння зоолога. – Для чого я став би говорити? Адже я знаю… Ви ж мене попереджували…
Горєлов полегшено зітхнув і жорстко посміхнувся. Капітан помовчав. Потім долинув його спокійний голос:
– Ну і гаразд! Не забувайте і надалі про це.
Горєлов відділився від дверей і все з тією ж жорсткою посмішкою твердими, упевненими кроками швидко попрямував до вихідної камери.
– Хто-небудь з команди є зараз за бортом? – запитав еін Матвєєва, який швидко і спритно, незважаючи на перев'язану руку, допомагав йому одягати скафандр.
– Так точно, товаришу військінженер! Шелавін і біля нього Марат з Павликом.
– Давно вийшли?
– З півгодини, не більше.
– Куди вони направились?
– Точно не знаю, товаришу військінженер… Кудись на зюйд.
– Ага! Ну гаразд. Дякую.
Опинившись за бортом, Горєлов запустив гвинт на п'ять десятих ходу і взяв курс просто на північ. Відпливши кілометрів з двадцять від підводного човна, він якийсь час наполегливо полював на дні і на різній висоті над ним. Він хапав усе, що здавалося йому незнайомим, наповнюючи мішок рибами, морськими їжаками, голотуріями, гідрополіпами, глибоководними раками, придонними молюсками. Через годину він, мабуть, вирішив, що попрацював достатньо. Щільно замкнувши мішок, Горєлов зв'язався по радіо з центральним постом на кораблі, визначив з допомогою лейтенанта своє місцеперебування і повідомив йому, що збирається попрацювати ще трохи, годинку-другу, після чого знову зв'яжеться з підводним човном і тоді повернеться додому.
Відключившись, Горєлов натягнув на руки електричні рукавиці, перевірив готовність ультразвукового пістолета і, запустивши гвинт на десять десятих ходу, понісся на схід, піднімаючись все вище і вище над дном. Попереду перед ним тягся з півдня на північ великий підводний хребет. Десь тут, високо здіймаючись над його рівним гребенем, була вершина, відкрита Шелавіним. Горєлов довго і марно шукав її. Нарешті, знайшов і, пустивши кисень у повітряний мішок, піднявся на неї. За глибиноміром вона знаходилась лише на тисячу сто метрів від поверхні океану.
Горєлов помітив на ній скелю, що стояла окремо, з поглибленням на зразок просторої ніші. Пустивши в хід внутрішній механізм повітряного мішка, він загнав назад у патрон кисень і сів на невеликий уламок скелі. Коли піднята ним хмара мулу розсіялась і вода навкруги набрала звичайної чистоти і прозорості, Горєлов зняв електрорукавиці, вийняв з мішка металевий ящик, взятий з друкарської машинки, і, вибравши рівне місце на уламку, поставив ящик поруч себе. Потім приладнав до неї довгі тонкі деталі, і ящик став схожий на дивовижного морського їжака з розчепіреними в усі боки незвичайної форми голками. Між цими голками він натяг тонкий провід і один його кінець обкрутив на лівій руці навколо кнопки, до якої звичайно пристібається рукавиця. Після цього Горєлов натиснув на верхній площадці ящика кнопку. Частина його передньої стінки відкинулась, лягла горизонтально, і на ній виявилась мініатюрна клавіатура друкарської машинки. Вгорі, в тій частині стінки, що лишилася, засвітилося довге вузеньке віконце. За віконцем було видно натягнуту паперову стрічку.
Ледве пересуваючи величезними металевими пальцями по крихітних клавішах, Горєлов заходився повільно вистукувати на них.
В безмежні простори водяного і повітряного океанів полетіли незрозумілі сигнали:
«ЕЦІТ… ЕЦІТ… Слухай, ЕЦІТ… Говорить ІНА2… Говорить ІНА2… ЕЦІТ… ЕЦІТ…»

Розділ VIII
СТРАЖДАННЯ ПРОФЕСОРА ЛОРДКІПАНІДЗЕ

Вже четверту добу експедиція працювала на новій глибоководній станції.
Здавалося, двадцяти чотирьох годин, які має доба, Шелавіну невистачає. Ніколи в нього не було іакої кількості завдань, які він поставив перед собою, щоб нарешті розв'язати їх за всяку ціну. Крім звичайних робіт по дослідженню фізичних і хімічних властивостей придонних вод океану, ї
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175