всього лише кількома метрами.
Крізь вікно лабораторії зоолог, Цой, Сідлер і Павлик довго, не відриваючись, милувалися, як мелькали в світлих, пронизаних сонцем водах численні їх мешканці. Вигуками захоплення зустріли спостерігачі невеликі зграї кругломордих макрелів з блискучими пурпуровими тілами і золотистожовтсго кольору хвостами. Два п'ятиметрових парусники з довгими, загостреними, як журавлиний дзьоб, щелепами пропливли бік у бік, високо піднявши свої величезні спинні плавці, схожі на парус, натягнутий між численними гнучкими щоглами. Кілька бонітів викликали захоплення у Сідлера своїм забарвленням, яке вилискувало зеленим і червоним по синьосталевому фоні на спині й боках. Зграйка козубеньок, закутих у нерухомий, закостенілий панцир, змінила щетинозубів з рилами, схожими на короткі хоботи, з роздутими, наче дирижаблі, тілами, покритих строкатими, різнокольоровими смугами, плямами, облямівками. Тут же мелькали кривавочервоні з чорними смугами скорпени з довгими голками, які робили їх схожими більше на морських їжаків, ніж на риб; смугасті губани, прикрашені розкішними синіми смугами по червонуватому фону тіла; зубчасті губани, немов покриті яскравою райдугою; фіолетово-червоні скаруси, або папуги-риби.
Серед цих яскравих фарб і дивовижних, часто несподіваних форм, спокійно, як парашути з вільно повислими стропами, пропливали фізалії, пульсували медузи з яскра-вожовтими пасмами щупальців, маленькі кармінно-червоні медузи, зграї велел чудового ультрамаринового кольору.
– Певно, підводний човен проходить біля коралової обмілини, – сказав зоолог, ледве встигаючи називати окремих учасників цього строкатого хороводу. – Тільки біля коралових хащ можна зустріти цих риб, так щедро, навіть надміру забарвлених природою.
Раптом весь цей хаос фарб і форм зник, немов віднесений вітром. Перед вікном з'явилася зграя чорних дельфінів. Вони оточили підводний човен і довго, граючись і перекидаючись, супроводжували його. Павлик безперервно сміявся, дивлячись на їхні кумедні морди й клоунські витівки.
За хвилину поруч з «Піонером» у світлозелених сутінках показалася невелика вертка риба синюватосрібля-стого кольору, оперезана п'ятьма темносиніми смугами. Як тільки вона з'явилася, дельфіни шмигнули вбік і вмить зникли.
– Невже ця маленька рибка так налякала дельфінів? – здивувався Павлик.
– Це – лоцман, – відповів зоолог. – Значить, тут десь поблизу й акула.
Лоцман вертівся біля судна, наче обслідуючи його з усіх боків, потім швидко зник, але скоро повернувся. Слідом за ним з пітьми важко випливла здоровенна, п'ятиметрова акула. Вона поволі наблизилася до вікна і наставила на нього свої маленькі тупі очиці, показуючи велику дугоподібну пащу, всіяну численними зубами.
– Звідси, мабуть, зручніше дивитися на неї, ніж із спини кашалота… Б-р-р! – здригнувся Павлик при цій згадці.
Акула перевернулася на бік й показала своє брудно-біле черево.
Лоцман, що весь час крутився біля морди акули, почав раптом виявляти неспокій. Він кидався в усі боки, зникав, повертався назад до своєї флегматичної повелительки, ледве не хльостаючи хвостом по її рилу. Очевидно, це занепокоєння передалося, нарешті, й акулі: вона раптом метнулася, повернула назад і зникла, хльоснувши величезним хвостом по вікну, так що від несподіванки люди, які знаходилися за ним, злякано відсахнулися.
Хоча ця хижачка, яка наводила жах на всіх, і звільнила місце перед вікном, простір поблизу підводного човна лишався пустинним, і ніхто з мешканців моря не з'являвся в ньому.
– Дивно, невже акула розполошила все живе так далеко навколо нас? – здивувався Сідлер.
– Справді, дивно. Ви не помічаєте, що вода стала темніша… якась сіріша? – відповів зоолог, наблизивши обличчя до прозорого металу вікна. – Гм… У воді плаває сила найдрібніших часток… Звідки б їм взятися тут?
Раптом Цой застережливо підняв палець.
– Тихше, Арсене Давидовичу. Прислухайтесь!
Всі застигли, напружено вслухаючись у тишу, що настала.
Крізь звичне, ледве помітне в лабораторії гудіння машин доносилися звідкись здалеку глухі, неясні удари, супроводжувані рівним гулом.
«Піонер» ішов на чотирьох десятих ходу, і щодалі він просувався вперед, то темніші ставали навколо підводні сутінки, то виразніше доносились удари і віддалений рокочучий гул.
– Ще це може бути? – стривоженим шепотом спитав Сідлер.
Ніхто не відповів йому. Всі продовжували вслухатися в ці таємничі звуки, що виходили з надр океану. В густих сутінках вод повз вікно проносилися невиразні тіні дивно нерухомих риб з безживно обвислими плавцями, черепах, голови яких безпомічно звішувалися вииз на довгих шиях.
– Трупи! – сказав зоолог, знову наблизившись до вікна і придивляючись до якихось чорних грудочок, що швидко злітали з глибин до поверхні. – Пемза і попіл! – раптом вигукнув він. – Вибух підводного вулкана.
Підводний човен тимчасом уповільнив хі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175