ться повільно, але рухається, бо конфлікт на кухні тимчасово погашений. Гарячу точку поки що ліквідовано. Мирні переговори продовжаться до завтра.Настає час вибору їжі. Салат з анемічного огірка, слизький шматок холодної курки, хліб.– Ні в якому разі не беріть какао, – смикає тебе за рукав кучерявий. – Краще потім випити склянку газводи з автомата по десять копійок. І бульйон, бульйон, не забувайте про бульйон…– І бульйон, – покірно кажеш до роздатчиці.Вона скреготливо зачерпує ополоником з дна величезного баняка. Подає тобі неповних півтарілки.– З яйцем, – підказує метушливий.– Бульйон закінчився, більше нема, – зловтішне оголошує роздатчиця.– Як це закінчився? – кліпає кучерявий.– П(…)ц ему пріснілся, – пояснює дотепна молодиця в панчохах.І поки ти розраховуєшся біля каси, довго випорпуючи з усіх можливих кишень дріб'язок, метушливий аматор бульйонів починає плакати.– Ви ж казали, що бульйон з яйцем є, – хлипаючи, звертається він до касирки.– Тоді був, – незворушніє касирка. – Ти чого без черги питався? Треба було б не питатись, а, як усі люди, стояти в черзі… Мудак!Ця мила московська звичка до незнайомих звертатися на ти! Цей прояв вселенськості, вселюдськості, всебратськості російського національного духу!Але кучерявий починає рюмсати голосніше, і ти, не витримавши, подаєш йому своїх півтарілки.– На тобі твій бульйон. Тільки заспокойся й не ревай…І чимшвидше відходиш із пластиковою тацею в руках. А метушливий і не думає дякувати чи відмовлятись. Цапнув тарілку як належне й відразу перестав завивати.Нагледівши вільне місце біля якогось маньякального депресанта, що меланхолійно цідить зі склянки какао, влаштовуєшся поруч.– Смачного, – кажеш.Але він нічого на це не відповідає, тільки за якусь хвилину роздумливо мовить кудись убік – ніби й не до тебе:– Ось ви побажали мені «смачного». Але зробили це нещиро, по-перше, тому, що вам немає до мене ніякого діла, по-друге, тому, що чудово знаєте, наскільки недоречне це побажання в такому місці й до такої їжі. Все менше вихованих людей навколо пас. Традиційні російські побажання втрачають свій сенс. Бачите, це, що я п'ю, називається «какао». Але хіба це насправді какао? Це віскоза, скло, свинець, пісок – усе на світі, але не какао!…Мовчки починаєш війну зі слизькою куркою. Головне не втягувати себе в дискусії з божевільними.– Єдина тут вихована жінка – це старенька прибиральниця, – повідомляє тим часом депресант. – Їй сто п'ятдесят років. Це графиня Лідовських. Вона танцювала вальси з покійним імператором Олександром Другим. Яка потужна й висока культура!– А з двома наступними імператорами? – все-таки запитуєш, прожовуючи курячу підошву.– Що ви маєте на увазі?– Чи танцювала вона з двома наступними імператорами – Олександром Третім і Миколою Другим? Чи мала інтимні стосунки з Гришкою Распутіним? Чи пішла в сестри милосердя під час першої світової війни? Чи втікала до Криму під захист Врангеля у громадянську? Чи була переслідувана чека, огепеу, епкаведе, емгебе, кагебе? Чи копала шанці під Москвою влітку та восени сорок першого року, коли їй виповнилося рівно сто? Чи брала участь у повоєнній відбудові народного господарства, в освоєнні цілини, в запуску першого штучного супутника Землі, в XXII з'їзді КПРС? Чи понесла моральні збитки в роки застою? Як зустріла вітер оновлення і плюралізму думок?…Депресант витягає з поруділого портфеля почату пляшку «КВН» – крєпкого віноградного напітка.– Бачу, ви в дечому розумієтеся, – підморгує тобі досить змовницьки. – Пригощайтеся.Непомітно для інших припадаєш до шийки кавеену. Робиш один, два, три, чотири ковтки. Несосвітенна гидота! Ледве переводиш дух.– Радий, що теперішня молодь теж дещо знає про нашу історію, – оживає депресант. – Про нашу героїчну славну історію. З вашого дозволу, – і він прикладається до пляшки.– Адже історія могла бути іншою, – повідомляє після того, як запив кавеен кількома ковтками віскози, скла, свинцю, піску – тільки не какао.– Могла, – рішуче погоджуєшся ти. – Але й така непогана!З'являється кілька циганят з простягнутими руками, і ти даєш їм свій шматок хліба. Розлючені, вони йдуть геть.– Історію не вибирають, – чомусь заявляє депресант.– І тому вона не могла бути іншою, – погоджуєшся з ним.– Хочете ще? – знайома пляшка знову вигулькує з портфеля.– Не бачу підстав. Аби відмовлятися, – цитуєш одного знайомого дотепника.І знову вливаєш у себе гидкий «віноградний напіток».– Мене досі дивує, чому в нашій історії все сталося саме так, а не інакше, – мовить, витримавши паузу після добрячого ковтка, депресант.– Справді, – киваєш головою, – тут є чому дивуватися! Історія могла піти зовсім по-іншому…– Могла, – погоджується депресант. – Але краще б вона не могла.– Історія не знає умовного способу, – пояснюєш йому. – Сослагатєльного наклонєнія. Ферштеєн?– Яволь, майн фюрер! – відпові
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63