— Отже, це Капітан Немо! — тріумфував Чорний Франек. — Маєш, Бронко, свого героя. Лежить біля моїх ніг. І буде ще скиглити.
— Як ми відразу не здогадалися, хто такий Капітан Немо? Адже він був з нами в закусочній, коли ми отримали листа з погрозами, — сказав Роман.
Котрась із дівчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франекові його штани й сорочку.
А також записку.
— Ось іще лист від Немо, — сказала вона. — Був у ваших речах.
— Лист? Навіщо нам його читати? Він сам зараз розповість нам, що написав. Знову, мабуть, якісь погрози, так, Капітане? — і Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намір певний час вдавати Капітана Немо, щоб він опинився на безпечній відстані від острова, але безсоромна Романова поведінка так розсердила мене, що я буркнув:
— Дурний ти, хлопче. Немо втік від вас. Я не Немо.
— Чуєш, Бронко, який він хоробрий? — захихотів Франек. — Від страху ладен зректися батька, матері й навіть самого себе.
— Ще раз обшукайте острів. Знайдете мою камеру й одяг, — сказав я. — Капітан Немо носить непромокальний каптур і куртку. І темні окуляри.
Хлопці знову розбіглися по острові. В когось із них був електричний ліхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
— Він не Капітан Немо, — мовила Бронка. — Немо не відмовився б від себе. Він би пишався, що він Немо.
Чорний Франек не здавався:
— Бреше. Викручується, щоб урятуватися від нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочній, коли ми отримали першу записку.
Він глянув на лист, що його подала дівчина.
— Це не ви писали? — спитав глузливо.
— Ні.
— Зараз перевіримо. Але спочатку прочитаю його.
«Удруге застерігаю вас: тікайте з Озерища. Я тут господар і не хочу вашого товариства. Досить крадіжок і бешкету. Віддаю ваші лахи, бо гидую ними.
Капітан Немо».
Було надто темно, і я не міг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що він аж почервонів зі злості.
— Ну, побачимо, хто тут господар і хто звідси піде. Хлопці! — вигукнув він. — Дайте мені записника й олівця. Цей добродій напише мою відповідь. Розв'яжіть йому праву руку.
За мить у мене на колінах був записник, а в пальцях я тримав олівця. Шестеро хлопців щільно оточили мене, щоб я не втік.
Чорний Франек диктував:
— Господар Озерища — Чорний Франек. Відсьогодні Капітана Немо не існує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потім схилилася наді мною і глянула на мою писанину.
— Тільки сліпий не побачив би, що листа від Капітана Немо писав не цей чоловік, — промовила вона. — Я відразу здогадалася, що він не Капітан Немо.
Всі по черзі почали порівнювати мій лист з листом від Немо. Одні твердили, що почерки схожі. А інші вважали, що листи писали різні люди.
— Мені не треба когось удавати з себе, — сказав я гордо. — Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тільки засміявся.
— Самоходик! Можна луснути зо сміху від такого прізвиська. Ніколи такого не чув.
Лише Баська радісно писнув:
— О господи, пане Самоходику! Вільгельм Телль стільки розповідав нам про вас. Про всі ваші пригоди.
— Телль? — крикнув я до нього. — А де тепер Телль?
— Він голова нашої дружини, пане Самоходику! — вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
— Не розмовляти між собою! Полонені не мають права вести розмови.
Але я відчував, що добре його спантеличив. Він не був уже такий певний, що справді спіймав Капітана Немо.
— Ви Самоходик? — спитав він. — Я ніколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь і що робите на нашому острові?
Я знизав плечима.
— Мені байдужісінько, що ніхто тут не чув про мене. А на острів я дістався, щоб звільнити цього хлопця. Я не терплю, коли кілька здорованів збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав наміру боротися з вами. Вважаю, вам слід зрозуміти те, що вже усвідомила Бронка. Інакше ви не зазнаєте справжніх пригод.
— О господи! — застогнав Чорний Франек. — Ви не Самоходик, а Самодзвоник. Хлопці, відтягніть його під дерево до того гарцерика. Нехай собі погомонять про гарцерські пригоди.
Мене затягли під дерево до Баськи. Вони почали радитись, що робити далі. Бо ж тепер уже не тільки Баська, але і я, і таємничий Капітан Немо знали, де їхній табір. Як і завжди, знову дійшло до сварки між Чорним Франеком і Романом, цього разу за те, де буде новий табір.
Я не прислухався до них, хотів поговорити з Баською.
— Я й не знав, що Телль уже вожатий дружини, — сказав я пошепки. — І що він прибув на Озерище.
— Цього року він закінчив школу, — пояснив Баська. — І став вожатим нашої дружини. А його друзі Білка й Соколине Око вчаться в спеціальному таборі гарцерських інструкторів. Сам він з нашим загоном приїхав на Озерище. Наш табір біля Сем'ян.
— Яструб у його дружині?
— Так.
— Це він прислав тебе сюди висліджувати?
— Розвідувати, — образився Баська.
— Не подобається мені Яструбова поведінка. Навіщо вам відомості про табір Чорного Франека?
— У хлопців і дівчат з нашого табору пропало багато речей. Ця газова лампа теж наша. Час нарешті приборкати Чорного Франека.
— Я згоден, що вкрадені речі треба знайти. Тільки не так шукати. Гарцери проти ватаги розбишак? Адже ти сам чув, що казала та дівчина. Вони не однакові, не треба всіх звалювати до однієї купи. Їх слід поділити, відвіяти полову від зерна. Хотів би поговорити про це з Теллем.
— Прийдіть узавтра на гарцерське вогнище. Але чи вони до завтра випустять нас?
— А що їм з нами робити? До нового свого табору не заберуть. Найімовірніше, що вигадають якусь дурну кару:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68