ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

вертикальна, коли я вишу на милицях, лігши, так би мовити, стоячи, і горизонтальна, коли я лежу на землі. Й усе-таки інколи в мене з'являлося бажання сісти, поверталося з утраченого світу. І я, попри свою досвідченість, не завжди опирався йому. Атож, рештки мого мозку напевне ще бавилися ним, ворушачись невідомо як, немов дрібненькі камінчики на дні калюжі, тоді як на риси мого обличчя та великий борлак на шиї опускалися лагідне небо й тепле, літнє повітря. І тут я нараз пригадав своє ім'я. Молой. Я звуся Молой, закричав я собі зненацька, Молой, мені миттю спало на гадку це ім'я. Ніщо не зобов'язувало мене давати таку інформацію про себе, але я повідомив, сподіваючись, безперечно, виявити люб'язність. У мене не забрали капелюха, і я себе запитував чому.
– Це прізвище вашої матері? – запитав комісар, мабуть, то був комісар.
– Молой, – наполягав я, – мене звуть Молой.
– А прізвище вашої матері? – повторив комісар.
– Що? – здивувався я.
– Ваше ім'я Молой, – пояснював комісар.
– Так, – погодився я, – я щойно згадав його.
– А вашої матері? – не вгавав комісар. Я не розумів, у чому річ. – У неї теж прізвище Молой? – запитував він.
– Чи вона теж Молой? – перепитував я.
– Так, – кивнув комісар. Я міркував. – Ваше прізвище Молой, – говорив він далі.
– Так, – погоджувавсь я.
– А ваша мати, – запитував комісар, – теж має прізвище Молой? – Я замислився. – Ваша мати, – правив своєї комісар, – має прізвище…
– Дайте мені зосередитись! – крикнув я. Зрештою, я й уявляв собі, що десь так воно й буде.
– Зосереджуйтесь, – кинув комісар. Чи справді в моєї матері прізвище Молой? Безперечно.
– Вона повинна мати прізвище Молой, – виснував я. Мене забрали, мабуть, до зали для охоронців, і там наказали сісти. Довелося пояснювати. Я скорочу. Я отримав дозвіл якщо не лягти на лаві, то принаймні стояти, зіпершись на мур. Зала була темна, й по ній в усіх напрямах сновигали люди, – мабуть, правопорушники, поліціянти, адвокати, священики й журналісти. Все було вкрай похмурим, темні форми громадились у тьмяному просторі. На мене не звертали уваги, тож я відплачував їм тим самим. Але як я міг знати, що вони не звертають на мене уваги, і як я міг відплачувати їм тим самим, якщо вони не звертали на мене уваги? Не знаю. Я знав про те й відплачував їм – оце й усе. Аж раптом переді мною постала висока й огрядна жінка, вбрана в чорне, ні, радше в бузкове. Я ще й сьогодні запитую себе, чи не була то співробітниця зі служби соціальної допомоги. Вона простягла мені чашку, повну сірої рідини, мабуть, зеленого чаю з сахарином, заправленого молочним порошком, на тарілочці, що була не до пари чашці. Це ще не все, бо між чашкою і тарілочкою непевно височів великий шматок черствого хліба, до якого я придивлявся з певним острахом. Він упаде, він упаде, приказував я собі, неначе мало якесь значення, впаде він чи ні. Ще мить – і вже я сам тримав, у тремтячих руках, ту невеличку сукупність різнорідних хитких предметів, де сусідили тверде, рідке і м'яке, й не розумів, як відбулася ця передача. Хочу сказати вам одну річ: якщо соціальні працівники пропонують вам що-небудь з милосердя, щоб ви не здохли, то тільки тому, що це в них нав'язливий симптом, тут марно сахатися, вони, з тими блювотними засобами в руках, переслідуватимуть вас аж до краю землі. Члени Армії спасіння нічим не кращі від них. Ні, як на мене, від милосердного жесту не відіб'єшся. Схиляєш голову, простягаєш тремтячі, стулені руки й кажеш: «Дякую, дякую, мадам, дякую, люба пані». Тому, хто не має нічого, заборонено не любити лайно. Рідина переливається, чашка хитається, немов клацають зуби, але це не мої, я вже не маю зубів, а намочений хліб нахиляється дедалі більше. Аж до миті, коли на вершині свого неспокою я жбурляю те все геть від себе. Я не випустив його з рук, ні, а конвульсивним рухом обох рук кинув, щоб воно розтрощилося об землю, чи об стіну, так далеко, скільки вистачило сили. Я не розповідатиму, що було далі, бо втомився від того місця й хотів піти кудись-інде. Було вже далеко пополудні, коли мені нарешті сказали, що я вільний. Порадили поводитись краще в майбутньому. Усвідомивши свою провину, тепер знаючи, чому мене затримали, відчуваючи те безладдя, що його виявив мій допит, я дивувався, що так швидко опинився на свободі, якщо це була свобода, і мене анітрохи не покарали. Може, я, навіть не знаючи, мав заступника десь угорі? Може, навіть не помітивши, сподобався комісарові? Може, він ходив до моєї матері, і вона чи то люди з кварталу підтвердили частину моїх балачок? Може, вони подумали, що не варто віддавати мене під суд? Систематично карати таке створіння, як я, не дуже зручно. Інколи й карають, але розважливість відраджує від таких дій. Краще знову покладатись на поліцію. Не знаю. Якщо неодмінно треба носити з собою папери, тобто документи, чому ніхто не наполіг, щоб я подбав про них? Може, тому, що це коштує грошей, а я їх не маю? В такому випадку чи не могли б вони конфіскувати мій велосипед? Мабуть, що ні, без постанови суду. Це все видавалося незбагненним. Певним є тільки те, що я вже ніколи не відпочивав таким способом, ноги непристойно поставивши на землю, руки поклавши на кермо, схиливши голову на руки, забувшись і похитуючись. То й справді була сумна картина, безрадісний приклад для громадян, які так потребують стимулів для своєї тяжкої праці, потребують бачити навколо вияви тільки сили, радощів і сміливости, бо без них наприкінці дня вони можуть упасти й покотитися. Слід тільки дізнатися, в чому полягає добра поведінка, щоб я поводився добре – тією мірою, якою дозволяє мій фізичний стан. Отже, в цьому аспекті я й далі вдосконалював себе, бо ж я – бачите, я розумний і жвавий.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики