стільців, паперів та письмового приладдя.— Ось! — він гнівно жбурнув в мене газетою і впав у крісло навпроти стола Гріфа Реморса. Той підняв одну брову і скептично усміхнувся.— Що, зовсім малахольний? Чи лише трохи охрінів, хлопче? Чого б ото я вдирався до відділу, репетуючи, відзнач, мов квочка на зносях?— Так оці, з “віника” написали про парламентарів, які потруїлися у “мандатій втісі”…— Нінка! — вискнула Ешлі, відриваючись від купи знімків, які відстріляла звідучора на своєму “маузері”, — я ж тебе ніжно просила, палко благала та довго і нудно пояснювала, що деякі солоні слівця слід вживати тільки під пиво, і то у вільний час.— Ги-ги, — щиросердно вибачився Нінкомпуп, — Так от, написали, шкури продажні, що “голоси”, цілком у відповідності до чинного законодавства, нажерлися алкогольних напоїв, що викликало у них цілком легальну “алергічну реакцію”. А щодо наших закидів з приводу амфікорумпінів, то це, бачте, є продуктом “незрілої мізантропії на ґрунті безпідставних наклепів окремих аматорів від журналістики”.— Ось ви хто, — втішилася Ешлі, — А я вам скільки пояснювала? Все не вірять, поки не прочитають чорним по білому.— Люба моя, — це мовив я, розвертаючись до неї, — Як можна вірити покидькам з “віника”? Це все одно, що брати консультації з розробки корпоративного іміджу у макаки. А свою позицію щодо нас ти переглянь: ми ще доведемо свою звитягу і професійність. Нінка! Пішли бити морди!— О! — Нінка повчально здійняв вказівного пальця, — Оце я розумію, фахівець.— Фу, мужло, — презирливо скривилася Ешлі.— Хлопці! — Редактор розпачливо зірвав з носа окуляри, — Ви — представники ГС, тому поводьтеся, заради всього святого, пристойно. Морди, відзначте, бити слід кваліфіковано і ефективно. Так, щоби раз і надовго.І ось, невловимі месники, озброєні благословенням начальства, рушили на круті розбірки з конкурентним елементом. Метою нашого походу був Храм Спільного Бога, де відбувалася ритуальна церемонія задобрення сил Хаосу — регулярна прес-конференція з фуршетом. В жертву Творцям Щонайгірших Можливостей приносилися обрані суспільні діячі, що мусили надати “інформаційним вампірам” кусень інформації і витримати екзекуцію відповідей на запитання. Іноді, траплялося, жертву, з якої було вичавлено більше інформації, ніж вона була здатна виробити, виносили із ритуальної зали ногами вперед, і незабаром громадяни інфо-вурдалаки могли пообгризати ніжні кісточки політичного трупа. Однак, це траплялося не так часто, все-таки приємніше тягнути “живу” інформацію, та й ображені послушники Спільного Бога могли найняти професійних екзорцистів, монахів-воїнів Скупого Бога з ордену Податкен Поліцейцерів.Ми справедливо сподівалися знайти і знешкодити підступних авторів злісної статейки саме там, оскільки відвідання прес-конференції, та ще й з фуршетом, було просто необхідним для тих журналістів, які не спромоглися підгодуватися інформацією, полюючи за нею у вільному сафарі.Підійшовши до Храму, ми мусили зіпсувати життя варті, продемонструвавши їм амулети із зловісними рунами, що засвідчували нашу належність до нечистої сили, зустріч з якої ще невідомо чим може закінчитися. Вартовий — флегматичний парубок зі шрамом на скроні у яскравій храмовій туніці — був очевидно горобцем стріляним і тому без всяких різких рухів і відворотних молитов просто сполотнів і втратив свідомість. Перестрибнувши через непорушне тіло, ми піднялися широкими сходами розкішного палацу, де провадив свою праведну діяльність Верховний жрець Спільного Бога та його адміністрація. Зазирнувши за золочені двері, які нервово прочинив для нас послушник, Нінка обернувся і кивнув мені. Очевидно, об’єкт страшної мсті перебував саме у ритуальній конференц-залі. Ми тихенько потупцювали до вільних місць, аби не зруйнувати емоційний контакт призначеної на заклання громадської фігури та почесного зібрання екзекуторів. Це був, здивовано відзначив я, старший жрець з питань зовнішніх стосунків рідного полісу. Певно, щось негаразд у місті Дрободані, раз такий наїдок кинули журналістам. Відразу ж у моїй тривожній свідомості сплили на поверхню нещодавно втоплені асоціації з посольством Забодянщини. Н-ну, сказав сліпий, побачимо.— … ми справді змушені були затримати видання їхній дипломатичній місії дозволу на торгівлю наркотичними речовинами, — вже через силу, зі зрадливою слабкістю в голосі промовив нещасний старший жрець. Його руки тремтіли, очі закочувалися, жрець жадібно прикладався до склянки, що стояла перед ним, в той час, коли присутні журналісти, скептично всміхаючись, споживали інформацію, мов кити планктон — пропускаючи водичку крізь зуби.— … це стало необхідним через те… о-оте ко-отре, — жрець хитнувся, насилу втримавшись за трибуну;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51