ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
Всередині божевільня виглядала дуже пристойно — міцні двері, м’які килими приємних кольорів, охорона всюди. Біля чоловічої вбиральні скупчилися поважні дядьки в костюмах.
— Привіт, Бішопе! — гукнув хтось із них.
— Привіт-привіт, — Теодор підійшов ближче, приймаючи запропоновану цигарку,
— Що новенького? Як твоя параноя?
— Та потихеньку. Не знаю, куди діти сім мільйонів, які я заначив, працюючи сватом Міністра. А вони стежать, всюди — преса, Інтерпол, Міністр. Тільки тут відпочити вдається.
— Віллу купи в Коаліціфорнії, — порадив Бішоп.
— Та ні, — до нас приєднався ще якийсь чоловік, — там і так наших до чорта. Місця немає.
— А, клаустрофобія теж не подарунок?
— Та у мене ж іще ускладнення. Ксенофобія, знаєш.
— Дістають, перспективні закордонні інвестори?
— На кожному кроці. Це жахливо. Та ось Вітьку взагалі не пощастило — у нього шизофренія. Вважає себе Доу Джонсоном. І тепер постійно з ліжка падає. Доводиться прив’язувати.
— А як там Гліб Холодний?
— Та зовсім сказився. Бігає по коридорах, в усіх автографи питає. А як йому заспокійливе вводять, кричить, щоб відпустили, бо ще трошки до мільйона не вистачає.
— Який колекціонер, треба ж!
Бішоп докурив і розпрощався. Ми піднялися сходами на третій поверх і там опинилися біля розкішних дверей з табличкою “Главлікар Зозуля”. Постукали, і звідти долинула дивовижна відповідь: “Обережно! І-ііг-гуп! Все, можете входити”.
Всередині була симпатична вітальня у стилі пост-психоаналізму. Дивні звуки пояснилися тут же — на дверях з внутрішньої сторони висів портрет хитрого дідугана, в якому стирчало штук з п’ять перочинних ножичків. “Скіннер”, — здогадалася я. У вітальні сидів молодик у халаті, схожий на Керубіно.
— Ви до кого?
— До Зозулі.
— Так Зозуля в запої.
— А генерал?
— І генерал в запої.
— Боже, а Ап-Перкот?
Знайомий голос почувся звідкись з-за акваріуму з заспокійливими рибками.
— Що ти хочеш, гррм? І я в з-запої.
— Шеф, у мене проблема.
— Так у вс-сіх проблеми.
— У мене демон. Поселився.
— А-а, гррх, ну, пропус-стіть інваліда.
… ХХVІІ…
Була довга бесіда, в ході якої наш знайомий, пан Ійоган намагався з’ясувати, як пан Бішоп докотився до життя такого. Я розказала про свої пригоди в Пургаторії, при чому всю вину спихнула на Люцифера. Ми ж з організованої нечистою силою боремося! З’ясуалася цікава річ: Медді, виявляється, теж договір підписала — вона працює у ЗБОНЧі консультантом. Я вже навіть і не здивувалась. Вирішили її також викликали. Медді примчалась, як годиться, з коментарем “жахливо виглядаєш, сестричко”. Тоді принесли каву з пончиками, і військова рада розпочала засідання. На порядку денному стояли наступні питання:
— Визволення Бішопа від сумнівної якості начинки.
— З’ясування способу, яким на нас вийшло ДУПІ, підконтрольне Люку.
— Прогноз намірів Люцифера, знешкодження останнього і по можливості його доброчинної організації.
Ми обмірковували проблеми, перераховували наявні ресурси і повільно наближалися до висновку, який стояв першим пунктом у переліку правил служби спасіння на воді. Коли настала моя черга скаржитись на долю, я змушувала нещасного Бішопа сумно зітхати, кліпати очима і запопадливо витріщатись на начальство. Ап-Перкота пройняло.
— Бішопе, припиніть с-стріляти очима! Ще не вис-стачало, гррм, щоб до мене влас-сні підлеглі загравали!
— А може я хочу, щоб ви мені зарплату підняли, — сумно проказав пан Теодор.
— За підтримання консультанта у бойовій формі, — додала я.
Ап-Перкот мав чудову можливість спостерігати боротьбу двох начал на Бішоповому обличчі.
— Пане Ійоган, — простогнав він, — я більше не можу! Мені терміново потрібен екзорцизм. Корисність вашого працівника швидко падає до курйозної. А крім того, — додав він сором’язливо, — є деякі фізіологічні процеси, якими зовсім не хочеться ділитися зі сторонніми.
Полковник зареготав.
— Теодоре, гр-кх-кх, час позбавитися зайвої сором’язливості, відкрити себе с-світові! Тим паче, що єдиний вихід, який я можу вам запропонувати за вашої теперішньої позиції, я відчуваю, вз-загалі викличе у вас легку паніку.
— Ну, і який же? — насторожено поцікавилася я.
— Та дуже прос-стий. Аделін не вистачає енергії, щоб самостійно звільнитися, — це перший засновок. Другий: вона — суккуб, і єдиний для неї спосіб отримання енергії — донорно-рецепторний перехід. Прошу робити вис-сновки, гррм.
Ми обоє, не дурні, зметикували, про що йдеться, підхопилися на ноги, обурено видали зойк, щось усереднене між “смерть сатрапам!” і “ніколи, краще вмерти!”.
— Сподіваюсь, Теодоре, — холодно проказала Медді, — ти не доручиш мені владнання твоєї маленької проблеми.
Пан Бішоп весь обмяк і впав у крісло. В такі моменти я могла робити з його тілом що завгодно, тож вирішила проекспериментувати. За звичкою поклала ногу на ногу, та відразу ж відчула щось не те і швидко повернула все у вихідне положення. Якось, виявилося, це було незручно, чи то панові Теодору штани тисли, не знаю. Отакі курйози природи. Бідний Бішоп.
За цей час пан Теодор трохи отямився.
— Ну, і що ви пропонуєте?
— Як, що? Ідете в якийсь бар, чи там, гм-гм, на танці — не знаю, як ви там, молоді, вправляєтесь — і підчіпляєте якусь панянку. Мені далі пояс-снювати, чи самі зорієнтуєтеся?
— Природа допоможе, — похмуро відповів Бішоп.
— Ну, і щоб полегшити вам процес, ЗБОНЧ оплачує витрати. Напийтеся, погуляйте. Відпочиньте, словом.
— Гм.
— А мені що робити, панове ЗБОНЧенці? — поцікавилася я.
— А нічого. Розс-слабитися і отримувати задоволення.
— Кх-гм.
Запала мовчанка. В нас не було вибору.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41