Зважаючи на те, коли я повернулася зі своєї романтичної зустрічі, ну, це просто жорстоко зчиняти такий галас, неначе небо падає нам на голови, так що треба лягати в окопи і натягати каски.
Та здається, на тому військову кампанію не було завершено. До мене час від часу долітав якийсь шум і уривки команд типу “розквартирувати командний склад”, “виступаємо єдиним фронтом”, “боєприпаси на стіл”. Я знала, звичайно, що Мадам Мадлен любить урізноманітнювати свій досвід і здатна на подвиг, але обслужити армію… Хай навіть “армію коханців”, як у нас часом називають команду підтримки кандидатів до міської ради.
Менш за все мені хотілося занурюватися у проблеми Мадам Мадлен. Хай вже сама розбирається з абстрактною загрозою військової навали. А більш за все мені хотілося зануритися у блакитні світанкові сни. Та куди там! В якому, все таки жорстокому світі ми живемо!
Зла, як сто тисяч демонів пекла під холодним душем, я одяглася і почвалала вниз сходами до вітальні. Там я стала в дверях, руки в боки, і оглянула похмурим оком наявну компанію: Мадам Мадлен у бойовому спорядженні, розмальована, що твоя фреска, — один екз, пан Бішоп, на мій жах занадто вже бадьорий (я від народження з відразою і нетерпінням ставилася до ближніх своїх, яким чомусь краще, ніж мені, рідній) — теж 1екз. Далі… Зовсім юні парубки, бліді, худі, закомплексовані, — 3 екз і. один — ну, ознака в ознаку, батяня Чорномор, червонопикий, широкочеревий і наглий. Одягнені як цивільні, що, правда, зовсім не приховувало їхню ганебну суть.
— Медді, це що ж таке? — подала я нарешті свій невиспаний скрипучий голос,— Буває, що мотелі перетворюються на борделі, чула. Але щоб бордель — на казарму… Яке падіння моралі!
— А, Делі, — відгукнулася Медді, — доброго вечора. Полковнику, знайомтесь, моя названа сестра Аделін.
— Полковник Ап-Перкот. Ійоган Ап-Перкот.
Я, ставши струнко, клацнула капцями і відсалютувала. Вражений моєю нахабністю, полковник розчулено клацнув зубами.
— А чому “доброго вечора”?
— Бо вже по п’ятій, моя мила.
Настала моя черга ошелешено завмерти. Медді продовжувала:
— Полковник у нас інкогніто. Він зі своїми ад'ютантами направляється до Вічного Міста. Там здається, якісь проблеми.
— Угу, — проказала я, сідаючи до столу.
— Вбито Великого Банкіра, — пояснив Ап-Перкот, — король у розпачі. Він то кидається голови рубати, то с-сідає і плаче, як мала дитина, уггм, так.
— Яке горе, — поспівчувала я і солодко позіхнула.
— Делі, це серйозно, — прокоментував пан Бішоп, — Його знайшли у королівському палаці зі скрученими в'язами. А така форма вбивства…
— Ой, не кажіть. Пане Ап-Перкот, ви що, зі спецпідрозділу?
Полковник поважно кивнув.
— ЗБОНЧ, — повільно додав Бішоп, — Загін Боротьби з Організованою Нечистю.
Я заледве не з'їхала зі стільця. Ап-Перкот з присвистом посміхнувся, демонструючи наявність відсутності передніх зубів.
— І що тепер? — загнано простогнала я.
— Та тепер ш-шорт-зна ш-шо буде, гррм, так. В столиці от-от введуть комендантську годину. А королю взагалі погано — тільки Банкір знав, як зичити з-за кордону гроші, так, щоб віддавати довелось не нам, а нашим нащадкам. А тепер все, уггм.
Мені трохи попустило. Ніхто ж не звинувачував у бозна-чому, не хапав за руки-ноги щоб привселюдно оголосити анафему. Але що буде далі?
— М-мм, скажи, Медді, як так, що для нас інкогніто шановного пана — зовсім не інкогніто?
— Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане?
— Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе.
— Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи!
— Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися.
Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон.
— Які шпики?
— А я почім знаю, гррм?
— Ну, хоч одне втішає — це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом.
— Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ.
— А то міг бути хто-завгодно, — Бішоп безтурботно міркував уголос, — хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині…
— Які конкуренти?! — Мадам Мадлен зробила стійку, — я знищила всіх конкурентів!
— Значить, антимонопольний комітет, — справедливо зауважила я.
— Хіба такий є? — здивувався Ап-Перкот, — така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм.
— В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, — мляво відбивалася я, побита на голову, — тоді, може, — податкова?
Запала мертва тиша.
— Плюнь! — раптом заволала Медді.
— Що таке?
— Плю-юнь! — вона була на межі істерики.
— Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося?
— Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори!
Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями.
— Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? — фантазував Бішоп, — Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс?
— Ми що, забруднюємо навколишнє середовище?
— Ну, я що подумав, — пояснював пан Теодор, — інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички.
— Теодоре, ви що, — обурилася Медді, — це ж не якась там бурса!
Я зачаїла образу і поклялася помститися.
— Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо.
— Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить?
— Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною?
Звісно, він був зі мною, куди б він подівся.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41