А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Явдокія Пилипівна. З якого це часу з мого рота стала верша?
Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?
Явдокія Пилипівна. Пху! пху! (Розсердившись, пішла).
Прокіп Свиридович (почухав голову). Розсердилась моя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись. (Виходить теж у ворота додому).
ВИХІД II
Міщане, міщанки і хор.
Хор (за коном, але ближче).
Твоя пісня дуже гарна,
Гарно ти співаєш:
Ти щасливий, спарувався)
І гніздечко маєш.
Ти щасливий, спарувався)
І гніздечко маєш.
Через кін переходить кілька пар: дівчата з хлопцями і самі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці, рукавичках. Полебезивши, одскакуе до других.
Голохвостий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).
Хлопці, хор (входять на передній кін).
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось мені в світі
Весело співати!
Не довелось мені в світі
Весело співати!
Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.
1-й бас. А в нас баси кращі… у них як побиті горшки!
2-й бас. Або як старі циганські решета! Усі (сміються). А справді!
Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?
1-й бас. Звичайно, братський.
2-й б а с. А я кажу семінарський.
1-й б а с. Ба брешеш!
2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!
1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?
2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годі.
1-й бас. Ет!
Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
Хлопець. Голохвостий!
Степан (регоче). Ото ушкварив!
1-й бас. Попав пальцем у небо!
Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!
Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!
Степан. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?
Хлопець. Чого ти присікався?
Степан. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!
Другі. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!
Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!
Дехто. Та годі вам за чортзна-що змагатись!
С т е п а н. І то правда, пху!
Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!
1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому…
Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!
1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!
2-й б а с. Та то ж через теє Степан на нього і гори верне.
Дехто. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.
Степан. Одбив би я йому печінки!
Д р у г і. О! Він хваткий!
1-й б а с. А в тебе уже є коханка?
Степан. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
Дехто. Єсть, єсть…
1-й б а с. А хто?
Хлопець. Галя Лимаришина.
1-й бас. Гарна?
Хлопець. Чудо яка!
Степан. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!
Другі. Цитьте! Он Голохвостий іде!
ВИХІД III
Ті ж і Голохвостий.
Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…
Голохвостий. А, хорошо, добре…
Степан (набік). Шкода, що не чув!
Голохвостий (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!
Степан (набік). Як свиня в дощ!
Голохвостий (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?
Хлопець. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?
Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!
Дехто. Давайте, давайте! (Закурюють). Нічого собі!
Голохвостий. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.
X л о п є ц ь. От дорогі!
Степан (набік). Бреше гладко!
Д є х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!
Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!
Степан (тихо до других). Такого дворанина під тина!
Другі. І правда: надів жупан та й дума, що пан.
Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!
Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
Дехто сміється.
Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
Степан. Цур дурня та масла грудку!
Д р у г і. Та годі вам!
Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?
Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!
Голохвостий. Конєшно, не копеєшне!
1 2 3 4