Проскочив город i бiля кривої грушi спинився.
Ява сидiв на призьбi, по-старечому згорбившись над дерев'яними ночвами-ваганами, i рiзав картоплю й буряки для льохи.
Я застиг, розгублений. Я не пiзнав його. Хiба це вiн, геройський Ява, отой, що перший з усiх хлопцiв стрибонув iз самiсiнького вершечка старої верби в рiчку? Той, що випустив у клубi на лекцiї пугутькало? Що повiсив дiдовi пiдштаники на телевiзiйну антену? Нi, це не вiн! Це якийсь нещасний пригнiчений наймит. О люди! Що ви зробили з моїм другом! I тут я згадав про свою четвiрку. Четвiрку за диктант. I менi стало так прикро, наче я зрадник. Я ж одержав четвiрку за екзамен! Та хiба я хотiв! Я ж зовсiм не старався. Це ж випадково. О, скiльки б я зараз дав, щоб у мене була трiйка (хоча б трiйка, я не кажу вже про одиницю чи двiйку)! Як менi було б легше! Наскiльки краще я почував би себе перед Явою! Мiж нами не було б такої прiрви.
Я ще вчора дiзнався про ту четвiрку. Коли блукав по селу. Менi сказала про це Гребенючка.
За правилами оцiнку повиннi оголосити тiльки сьогоднi. Але хiба ж учнi дочекалися б? У пiвкласу iнфаркт був би. I коли Галина Сидорiвна замкнулася з асистентом Миколою Iвановичем перевiряти диктанти, нiхто й не ворухнувся, щоб iти додому. Товклися бiля школи i не розходились. Двiчi виходив Микола Iванович на ганок покурити i казав «Чого ви? Йдiть додому. Все одно сьогоднi не скажемо. Взавтра на батькiвських зборах». Потупцяються учнi трошки, посунуть до ворiт. Потiм зирк — хтось лишився. «Еге, — думає кожен, — вiн останеться i узнає, а я, як дурний, дома сидiтиму. Нi!» I назад. Спершу тихо було, потiм дiвчатка «класи» на землi понамальовували, застрибали на однiй нозi, хлопцi в квача завелись. Все таки час не так довго тягнеться. I дочекалися. Вийшла Галина Сидорiвна — як кинулися! Хлопцi мовчать, тiльки сопуть, а дiвчатка, як сороки: «Галино Сидорiвно, ну скажiть! Галино Сидорiвно, ну будь ласка! Галино Сидорiвно, дорогенька'» Вчителька спершу не хотiла, та хiба одчепишся…
Все це менi Гребенючка-розповiла, на вулицi зустрiвши. I про четвiрку сказала. I нащо вона мою оцiнку запам'ятовувала? Краще б я не знав. Соромно в очi Явi дивитись. Ондо вiн i голови не пiдводить. За одну нiч змарнiв як.
Я пiдiйшов до нього.
— Здоров, Яво! — тихо привiтався.
— Здоров, — так само тихо вiдказав вiн, не пiдводячи голови.
I такий у нього був голос, такий голос, що у мене аж в очах защемiло.
— Яво! Ну чого ти, Яво?
— А що? Нiчого, — ще тихiше сказав вiн.
— Та плюнь, Яво! Плюнь, я тобi кажу! Ну, подумаєш — переекзаменовка! У мiльйонiв людей були переекзаменовки. I нiчого. От у князя Володимира, кажуть, теж була в дитинствi переекзаменовка. З iсторiї… А який йому пам'ятник на Володимирськiй гiрцi у Києвi одгрохали.
— Не бреши! У Володимира не було.
— Було, було, — жваво заговорив я, радий, що Ява хоч вiдгукнувся на мiй жарт. — А як i не було, то могло бути. Подумаєш! А в Пушкiна точно було. Вiн же таке вiдчубучував…
Я говорив i пильно стежив, чи усмiхнеться Ява, чи нi. В таких справах дуже легко передати кутi меду. Ява не усмiхався. Я замовк. Помовчав трохи, тодi тихо спитав:
— Так як же воно все-таки вийшло?
Вiн тiльки рукою махнув:
— Не питай!
— А що ж?
Вiн зiтхнув:
— Ще трохи — i вiд мене лиш бульки на водi лишилися б…
— Та ну! Розкажи ж!
Вiн знову зiтхнув.
— Так ото ж вискочив я до схiд сонця з хати — на хвилиночку… в бур'яни… Ще тiльки сiрiти почало. Сонний, як муха, вискочив. Процентiв на дев'яносто ще спав. Тiльки одне око ледь розтулив, щоб не перечепитись. Став у бур'янах i те одне око заплющив — сплю… I враз чую голоси — за парканом у Книшiв. Приглушенi, змовницькi. Сон зразу — як рукою… «Ти ж тiльки гляди менi, щоб нiхто не бачив…» Це вона, Книшиха. А вiн: «Не вчи вченого…» А вона: «Вчений! А потiм передачi носи, еге?» А вiн «Ну не баба, а казна-що! Тюрма народiв!» А вона. «Мовчи, нiкчемо! Якби не я». А вiн: «Нiчого нiчого Я свого дiждуся! Побачиш, який я нiкчема!» А вона «Йди вже! Розбалакався! Сусiдiв побудиш'» I — ррип! Це вiн з хвiртки вийшов. Бачу — iде вулицею. Озирається злодiйкувато. На плечi весло, мiшок з чимось, у руцi серп, як шабля, виблискує. Розгубивсь я, що робити? Куди це вiн? Ну ясно — в якiйсь своїй шпигунськiй справi! За тобою бiгти — не встигну. От вiн уже аж де. А екзамен? Ну, думаю, ще ж тiльки годин чотири — встигну. Не простить же ж менi Вiтчизна, як я таке дiло прогавлю. Може ж, вiн якийсь державний злочин зараз робитиме. Недарма ж його Книшиха тюрмою, передачами лякала А я про екзамен, про власну шкуру дбаю. Нi, треба йти. Схопив весло, вудочки (для конспiрацiї) i за ним. А тут з-пiд ганку Собакевич вискочив, ув'язався за мною. Я спершу прогнати його хотiв, а потiм думаю — хай, собака в таких справах завжди може придатися. Взяв його з собою. На березi перечекали в кущах, поки одплив Книш, а тодi й собi. Отут менi й не пощастило Як назло, всi добрячi човни нашi дiд на берег повитягав — смолив учора. На водi була тiльки ота благенька гнила плоскодонка, з якої ми пiдводного човна зробити хотiли. Нiколи менi було, я на ту плоскодонку, Собакевич за мною i — гайда. Пливу тихо, обережно i весь час пильную: i щоб Книша з очей не згубить, i щоб вiн мене не помiтив (за очеретами скрадаюся). Помiчаю — пливемо ми в бiк Високого острова. Далеченько вже у плавнi забралися. Аж гульк раптом — лишенько! В човнi води повно, бiльш як пiвчовна Придивився — у днищi, якраз посерединi, — дiрка (долоню просунути можна), i вода звiдти пре, аж булькає. Як з тої труби, що в арифметичних задачах, пам'ятаєш, — «з одної труби вливається, з другої виливається». Та лише рiзниця, що в мене тiльки вливається… Ой-йой-ой! Не мине й двох хвилин, набереться повний човен i… Наввимашки до села пливти далеко. Та й латаття там таке й водоростi, ти ж знаєш, — ниттю руки й ноги обплутає, i йди годувати ракiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149