том пробув цілий піст, не маючи змоги рухатися. Але й тут не покинула його Настка. Вона підходила до нього, ставала навколішки, гладила йому волосся і давала персо, щоб напився він і не помер-із голоду. Спершу він мотав головою, і відмагався, і відштовхував її геть, але одного разу заплакав чорними сльозами і таки прийняв її ласку. Відтак взяв чорними губами її срібне персо і випив із нього тепле вино. Захитався і загойдався перед ним світ, і все навколо світанком тихим повилось. Почув він раптом голосні солов'їні трелі і побачив безліч кульбаб, що ними позаростала трава. А ще побачив сизе молоко туману над річкою, із того туману кукнула тільки раз зозуля, кукнула і поперхнулася, наче щось гостре у горло їй потрапило. Відтак великий жах напав на Іоанна.— Це ти, ти на мене її накликала? — прошипів він і, розмахнувшись, вперше вдарив у те ніжно нахилене над ним обличчя.Відсахнулася вона від нього і, плачучи, відійшла, і чим далі вона відходила, тим більший неспокій почав відчувати. Спершу це було як свербіж, він виник саме там, де були його засипані ноги, потім з'явилося тепло, яке посилювалося в міру того, як віддалялася від нього чорна, похилена постать. Коли ж потемніла вона зовсім і тільки неясний силует її маячів вдалині, справжній вогонь обхопив його ноги. Він відчув, як скорчилися йому жили і як затріщали кістки. Здалося йому, що й не живе на світі і що в пекло люте потрапив; довкола хиталися чорні юрливі тіні, бекали, кричали й танцювали, а полум'яне вже й до живота добиралося — починали горіти його уди. Там, далеко, в глибині, повернулося в його бік бліде заплакане Настчине обличчя, наче сподівалася вона, що він таки прикличе її, щоб рятувала його, і дві срібні доріжки, де текли сльози, замиготіли й заіскрилися на блідому обличчі. Тоді закричав він страшно і замолив бога врятувати його, не відаючи, що бог уже не раз пробував його рятувати, посилаючи до нього янгола свого, і був той крик такий страшний, що прибігли до його віконечка Марко-печерник та Ісакій, які потайки пили в печері питний мед.— Що з тобою, брате? — гукнув у віконечко Марко. — Може, тебе відкопати?— Ні, ні, бога ради, ні! — закричав Іоанн, бо йому страшно стало, що, відкопавши, побачать спалені ноги й вуди його.Марко— печерник та Ісакій відійшли від віконця, бо їх тягло допити рештки з барильця, принесеного сьогодні Марком, то й сіли вони при вогнику каганця і почали пити по черзі, передаючи один одному кухля, в той час як страшного змія побачив Іоанн, лютого й дикого, котрий кинувся на нього, щоб пожерти. Дихав просто в лице Іоаннові полум'ям, обсипаючи іскрами і голосно ляпаючи хвостом об стіну. Лютий біль відчув знову Іоанн і заскімлив тихенько, просячи бога врятувати його від диявольського нашестя. Коли ж настала ніч воскресіння Христового, раптово скочив на нього той лютий змій, і за мить руки й голова Іоаннові опинились у його пащі, а волосся почало з тріскотом спалюватися.— Господи-боже, властителю мій, — волав він у тій пащі, — навіщо ти мене залишив? Зжалься наді мною, владико, і спаси мене, грішного! Збав мене від вогню цього пекучого і від звіра, цо поїдає мене!По тому залишив його змій і з гарчанням відповз від нього — спалахнула блискавка, а був це золотий бич, що його тримала в руках жіноча постать у білій мантії. І мала та жінка те ж таки Настчине обличчя, тільки не всміхалося воно, а було незмірно печальне. Знову мигнула блискавка, і пропав зовсім лютий змій, провалившись крізь землю, а тихий срібний Настчин голос проспівав чи проплакав над ним:— Іоанне, Іоанне! Проти великої сили божої ти постав, мене зневаживши, а значить, і природу свою поправши… Запам'ятай: однаково грішний той, хто надмірно хіті піддається, як і той, хто природу свою зневажа…Тоді приступила Настка до нього і почала розгрібати срібними руками сіру глину. Він же спустив голову на груди і тільки постогнував тяжко. Зрештою розгребла вона яму, при тому зробила це швидше, ніж копав її рискалем. Затим узяла за руку й вивела його.— Ти хто? — хрипко запитав її Іоанн.— Я покинута в світі любов твоя, — сказала дівчина. — Приходжу до тебе, щоб розбудити сумління твоє.Він стояв перед нею й відверто її розглядав.— Не може бог посилати мене в нечестиві обійми, — сказав він, і в його очах запалилися раптом блудливі вогники. — Ти нечиста сила!— Іоанне, Іоанне! — аж головою захитала дівчина з Настчиним обличчям. — Той, хто не знає, де слово боже, а де дияволове, святий не може бути.Тоді подивився він на неї так, як дивиться самець на самку.— Спокушаєш мене, значить, ти сила диявольська… Настка всміхнулася гірко.— Я кличу тебе до призначеного тобі.Він стояв насупроти неї і вже почав важко дихати. Дивився спідлоба, похітливим поглядом, аж відступила на крок назад вражена дівчина. Вона стояла перед ним чиста, срібна, осяйна, повна чару й неземної краси, а він темнів проти неї темною брилою, брудний, замазаний у глину, зарослий, з розкритим ротом і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85