– Чего-чего? Давай попроще.
Нестор Євграфович вже бачив, що цей – третій – кандидат у клієнти мислить не політичними категоріями, а «чіста канкрєт-нимі панятіямі», втім одразу зупинити потік натхнення не зміг:
– Вы станете в этом округе «третьей силой», ведущей избирателей между Сциллой коммунизма и Харибдой национализма! – пафосно продекламував іміджмейкер. Бабай несподівано зареготав і перезирнувся з охоронцями:
– Вот это уже деловой разговор. Ну а с Сициллами и Харбидами как-нибудь разберемся, мы тут даже с чеченами и осетинами разбирались…
Тим часом асистент повернувся із прайсом і вручив його Бабаю для ознайомлення. Той бігцем продивився аркуші з розцінками для бізнес-класу і зверхньо поцікавився:
– И это – все?
Осмілілий Нестор Євграфович випалив:
– И двадцать тысяч аванса!
– Нет проблем! – бізнесмен витяг із внутрішньої кишені дві банківські пачки і поклавши їх на стіл перед іміджмейкером, запитав: – Кстати, господин Боженко, а неудачи на выборах у вас бывали?
Нестор Євграфович, ховаючи гроші у внутрішню кишеню піджака, спробував розв'язно по-приятельськи пожартувати:
– Ну, как говорится, у хорошего хирурга должно быть свое кладбище пациентов… Ваше здоровье! – іміджмейкер підняв третю чарку.
Клієнт суворо глипнув на політтехнолога, забарабанив пальцями по столі й вирішив продемонструвати власне почуття гумору:
– Да-да, понимаю. У некоторых моих знакомых банкиров есть собственные кладбища имиджмейкеров…
Нестор Євграфович, який саме перехиляв чарку, закашлявся. Бізнесмен, задоволений справленим враженням, голосно зареготав.
– Да шучу я, шучу! – сказав він, масно хихикаючи, і встав з-за столу. Але на прощання додав цілком серйозно: – Сколько там того кладбища – я только дважды выборы проигрывал…
Бабай повернувся і пішов зі своїми охоронцями геть. Нестор Євграфович і Артур-чик збентежено дивилися їм услід, відчайдушно намагаючись відшукати в останній фразі крихту гумору.
– И стоило ради этого уезжать из Москвы? – риторично запитав іміджмейкер, наповнюючи чарки і відновлюючи їхнє з Артурчиком невеличке політологічне «Віче».

Частина 3

Пролог
Нестор Євграфович у домашньому халаті лежав на дивані у великій кімнаті свого люксового трикімнатника. Іміджмейкер, дитинство якого минуло в однокімнатній квартирі, ненавидів маленькі приміщення і тому завжди орендував собі офіси, знімав готельні номери та купував квартири неймовірно великого метражу. Навіть із двох майже однакових просторих спалень Нестор Євграфович після ретельних вимірів зайняв ту, що виявилася на півметра ширшою. Зелені портьєри, розсунуті лише наполовину, створювали в номері приємний затишок, кондиціонери забезпечували оптимальну температуру та вологість. Іміджмейкер ліниво посьорбував «Боржомі» і дивився по телевізору аеробіку.
Милуючись красунями на телеекрані, він ліниво імітував ступнями заняття гімнастикою, не змінюючи при цьому свого горизонтального положення.
Артурчик вкотив із коридору візок із кавою, сніданком і газетами.
– Спасибо, Артурчик, – підіймаючись із дивана, сказав іміджмейкер. По телевізору починалася програма новин. Ведучий радісно розпочав із повідомлення про вибори:
– Учора завершилося висунення кандидатів у народні депутати. Аналітики вважають, що найзапекліша боротьба розгорнеться у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Тут зареєстровано понад тридцять претендентів на один депутатський мандат. Як повідомили поінформовані джерела, виборчу кампанію одного з кандидатів на цьому окрузі веде відомий російський політтехнолог Не-стор Боженко.
Артурчик схвильовано проковтнув слину:
– Нестор Евграфович, я уже почти все понял, но что означает «паинфармовани джэ-рэла»?
Іміджмейкер посміхнувся, однак, охоче розтлумачив:
– Поінформовані джерела? – это информированные источники. Кто проплатил «слив» информации – тот и есть «информированный источник».
Асистент щиро здивувався:
– Так это, значит, мы и есть?
– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.
Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:
– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?
Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:
– Мы, представители рабо!…
Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58