даєш за стіл із чужими людьми, а встаєш – з рідними. Досі найважливіші бізнесові угоди укладаються за бізнес-ланчами, а найважливіші політичні угоди – на фуршетах. Ось і вони сиділи – такі близькі й рідні. Сиділи і їли. їли й ріднилися.
В усіх був досить непоганий настрій. Чомусь ніхто не сумнівався у прихильності долі, у близькості перемоги. Навіть нервовий Варфоломійович – і той, здається, більше інсценував дражливість і незадоволення, аніж насправді був таким.
Тож спочатку ніхто навіть не звернув уваги на специфічний вираз обличчя свого молодого улюбленця – Павла Івановича Печеніга. А хто й звернув – усе списав на важливу в його житті подію, що сталася цієї ночі.
Однак наш молодий герой усе похмурнів і похмурнів, а в найвідповідальніший момент – а саме під час десерту – досить рішуче оголосив:
– Я знімаю свою кандидатуру. Ніхто нічого не зрозумів:
– Що? – в один голос перепитали всі.
– Я не хочу балотуватися.
Після хвилини мовчанки всі, знову ж таки в один голос, затарабанили:
– Що це тобі стукнуло в голову?
– Чого?
– Як ти можеш, коли перемога на носі?
– Не переймайся, це нерви!
– Пашок, не роби цього! Заради мене!
– Іди проспися!
– Поміряйте йому темперетуру!
Не має навіть значення, кому належала яка фраза. Головне, що за столом стало дуже гаряче. Навіть торт «П'яна вишня» – гордість господині – не справив належного враження.
Павло Іванович підвівся з-за столу і рішучим кроком рушив до виходу.
Жіноцтво заверещало, а чоловіки схопилися з місць і перегородили вихід. Павло Іванович мужньо боровся, однак оборона вхідних дверей була не менш героїчною, аніж оборона Дніпра.
– Пустіть мене! Пустіть! – намагався підвищити голос Печеніг, однак йому це не вдавалося. Після п'ятихвилинної сутички наш молодий герой безсило впав на диван і закрив обличчя руками.
У кімнаті запанувала тиша. Чоловіки про всяк випадок не сідали на місця, а стояли напоготові, щоб у будь-який момент вступити в нерівний (як для Пашки) бій.
Здається, Павло Іванович уже не збирався бунтувати проти більшості.
Мовчанка тривала досить довго. Тишу порушила тьотя Роза, яка з притаманною їй делікатністю сказала:
– Ніколи б не подумала, що гра в тетрис так може вплинути на психіку.
Усі звернули свої погляди на Тетяну Горошко. В них можна було прочитати німе запитання, осуд, нерозуміння і різні подібні емоції.
Однак вона й без того палала, як комуністичний стяг.
Не знаю, чим би закінчилося те споглядання, якби не озвався наш молодий герой:
– Що я роблю? Куди я пхаюся? Хіба воно моє? Який з мене політик? Я хочу жити нормальним життям. Не боротися ні з разіними, ні з мразіними. Не розігрувати роль спасителя! Я хочу любити, жити в маленькому провінційному містечку, виховувати дітей, вирощувати груші і щороку робити консервації.
У кімнаті панувала тиша. Лише дідусь спокійно плямкав.
Присутні напружено вдумувалися у сказані слова, але ніхто нічого не розумів. Бо перебували не на тій хвилі.
Наш молодий герой, побачивши в очах оточуючих прірву нерозуміння, продовжив свою думку:
– А вечорами хочу читати книги…
– … і дивитися телевізор… – непевно додала Ідея Іванівна.
– Так! Уяви собі: і дивитися телевізор!
– … лежачи на дивані в піжамі… – обережно продовжила гру Ідея Іванівна.
– Чому обов'язково в піжамі? – чомусь образився Павло Іванович. – Можна і в халаті!
– А можна і в сімейних трусах! – іронічно зазначила мамочка.
– А що поганого в сімейних трусах?
Після цієї фрази Павло Іванович підхопився з дивана і повторив спробу взяття живої фортеці. Спроба знову виявилася невдалою.
Ось тут, мушу зазначити, любий читачу, Ідея Іванівна абсолютно не має рації. А й справді! Що поганого в сімейних трусах? Зараз випускають такі гарні екземпляри – просто чудо! Наприклад, купуючи своєму чоловікові труси із Сайта Клаусами і зеленими ялиночками, жінка може бути цілком певна, що він у них до коханки не піде. Це ж вирішення стількох сімейних проблем! Так що я зовсім не розумію іронії Ідеї Іванівни. Цікаво, до речі, а що дядечко Ґіві носить замість сімейних трусів?
Це саме питання, здається, дуже схвилювало самого дядечка Ґіві. Бо він теж дуже прискіпливо дивився на свою кохану:
– Дарагая, при чем здэсь симэйные трусы? Если ты против их, зачэм ты мнэ ых дарышь?
– Ґівічок, справа не в трусах, а в принципі! Я його народила і виховала не для обивательства!
– Ага! – не на жарт образився дядечко Ґіві. – Значит, я абивател!
– Ні, ти мене неправильно зрозумів… – зам'ялася жінка.
– Я всё правилна зразумэл.
– Ну добре, я погарячкувала! Беру свої слова назад! Але дядечко Ґіві ходив по кімнаті навколо столу й обурено
говорив грузинською мовою.
Ідея Іванівна стала покірною-препокірною. Це дало повий поштовх Павлові Івановичу.
– Я ненавиджу цю брудну справу – політику! Я ненавиджу брехати, обманювати, зраджувати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60