г швидше спокусити першу рибу, як легка здобич, ніж викликати в неї якісь побоювання. Однак, незважаючи на те, що друга була втричі меншою за першу, вона сміливо наблизилась і почала крутитися навколо великої риби, звиваючись перед нею, описуючи швидкі кола, з'являючись то позаду, то збоку, але найчастіше опиняючись перед її пащею, немовби уперто і настійливо заглядаючи в очі свого величезного партнера. Велика риба, не звертаючи на неї уваги, продовжувала ліниво полювати на свою, мабуть легшу і смачнішу здобич.
Павлик з наростаючою цікавістю стежив за цією дивною сценою, не розуміючи, чого хоче маленька в'юнка риба.
І раптом, в той невловимий момент, коли велика риба, набивши пащу, закрила її, щоб зробити ковток, маленька вертуха опинилася якраз проти голови і одним навальним стрибком вчепилася широко розкритою пащею в передню частину морди свого противника.
Вражений Павлик від подиву навіть скрикнув і схопився на ноги. За всім, що було далі після цього несподіваного нападу, Павлик стежив, не спускаючи очей, з розкритим ротом і судорожно схопившись за колонку прожектора.
Велика риба, заціпенівши в першу мить від несподіванки, з силою труснула головою, мов собака, яка скидає з носа осу. Але маленький нахаба, міцно загнавши свої криві зуби в морду ворога, не зсунувся ні на йоту. Навпаки, Павликові навіть здалося, що від струшування хижак насунувся ще далі на голову противника, допомагаючи собі хвостом. Тоді велика риба, позбавлена можливості користуватися своєю єдиною зброєю – зубами, немов німа, з висячим замком на пащі, завертілася в нестямі, б'ючи на всі боки хвостом, звиваючись в кільце і випростуючись. Вона швидко кидалася вниз, шугала вгору, скажено мотала головою, намагаючись розкрити свою пащу, але маленький оксамитночорннй хижак, немовби злившись з головою ворога, висів не відриваючись. Мало того, на очах у Павлика він все далі й далі налазив на цю голову, все ширше розкриваючи свою, немов гумову пащу. Ось уже заховались у цій жахливій пащі очі великої риби. Ось уже в горло, яке роздулося, мов товста кишка, пройшла її широка кругла голова. Неначе пружна гумова рукавиця, розтягуючись і роздуваючись, маленький хижак насувався на циліндричне тіло здобичі, і кожний шалений рух її лише прискорював його просування вперед. І чим далі пролізала здобич у маленьку утробу хижака, тим сильніше розтягувалося його черево і, наростаючи в обсязі, опускалось все нижче й нижче.
Дивовижна боротьба наближалася до кінця. Очевидно, позбавлена притоку свіжої води до зябер, здобич задихалася в череві ворога і завмирала. З пащі хижака виглядала вже тільки задня частина здобичі з хвостом, що слабо ворушився. Черево маленького розбишаки роздулося у великий, в кілька разів більший за свого володаря, мішок з тонкими прозорими стінками. В широкому промені прожектора Павлик бачив крізь цю тонку оболонку невиразні обриси величезного тіла здобичі, що скрутилося в кільце, і її велику голову з мертвими, засклянілими очима. За хвилину в пащі хижака зник, нарешті, і хвіст. Маленька тридцятисантиметрова риба з непомірно великим прозорим черевом повільно піднялася і зникла в непроглядній темряві.
Минуло немало часу, раніше ніж вражений Павлик опам'ятався. Вперше йому довелося бачити, як жорстокий закон життя оголено і тісно переплітається з смертю, як смерть служить життю і підтримує його.
Голос зоолога змусив його отямитись.
– Що чути, бічо? Нічого нового?
– Нічого, Арсене Давидовичу… А у вас?
– Теж нічого, Павлику. Мені здалася підозрілою велика купа каміння, і я її довго розкидав. Тепер піду далі…
Знову повернулася тиша. Павлик оглянувся. Вдалині промайнуло кілька зелених і жовтих вогників і швидко зникли з очей. Голубий конус прожектора сковзнув високо над дном, але відбитим, розсіяним своїм світлом ледь освітив унизу па дні окремі уламки і поволі поповз далі, по чорних стінах ущелини. Та в звичайному спокої дна Павлик тепер швидше відчув, ніж побачив, якийсь неясний рух серед каміння і уламків скель. Павлик почекав повернення променя прожектора у цей бік і, нахиливши його до дна, напружено вглядівся. В ту ж мить з придушеним криком він з жахом і розгубленістю відсахнувся.
На відстані двадцяти – двадцяти п'яти метрів від скелі і далі, скільки було видно, все дно ущелини було вкрите кривавочервоним паркетом з численних шестикутних панцирних щитків, наїжачених густою, що ворушилася, паростю величезних, масивних клешень.
Полчища гігантських крабів заповнювали весь простір між каміннями і уламками скель, стояли на них, висіли, вчепившись кігтями за кожний їх виступ і поглиблення.
Випуклі очі, що висувалися далеко вперед, вилискували під промінням прожектора, немов великі агатові жолудь Краби нерухомо стояли на своїх високих ламаних ногах, ніби осліплені яскравим голубим світлом.
Це видовище тривало лише секунду, але заціпенілому Павлику здалося, що минула вічність. Конус світла сковзнув над дном і повернувся до стіни ущелини. Темрява немовби стала густі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175