ст, звивалася, згиналася і розгиналася, але не випускала з пащі захопленого нею кабеля.
Ноги Скворешні по кісточки вгрузли в пісок. Червоне від зусилля обличчя було вкрите потом. Акула люто смикала кабель у всі боки, але не могла вирвати його з рук велетня.
Вихопивши з піхов кортик, зоолог кинувся до акули.
– Рукавиці, рукавиці, Лорде! – зарепетував Скворешня, мотаючись слідом за скаженими рухами акули. – Кортиком нічого не зробите!
Зоолог зупинився. В одну мить рукавиці були натягнуті на руки, кнопки застебнуті, і в наступну мить дві долоні злегка стиснули акулу з обох боків. Від удару електричного струму акула здригнулась, судорожно звилася майже в кільце, потім з неймовірною силою розпрямилась, відкинувши Скворешню і зоолога, мов кошенят, у різні боки. Потім вона розімкнула пащу і, здригаючись, опустилася на дно.
Зоолог зараз же схопився на ноги, але Скворешня підіймався з грунту поволі, з зусиллям.
– Як це сталося, Скворешня?
– Фу-у-у… Дайте віддихатися… Коли б ви запізнилися на дві-три хвилини, погано було б… машинам. Цій божевільній рибині з голоду здалося, що кабель – це щось їстівне, і вона вчепилася в нього. Розумієте, Арсене Давидовичу, що було б з агрегатами, коли б вона вирвала кабель з-під ковпаків?! Тиск води, що ввірвалася б, знищив би ці ніжні машини. Я зробив з кабеля петлю в тому місці, де вона його схопила, і пружинив, приймаючи на свою руку всі удари акули. Спершу я цю тварюку бив по морді, по очах; вона тільки метляла головою, але кабеля не випускала і страшенно смикала його, працюючи хвостом. Тоді я піймав другою рукою хвіст. Ну й силища!
– Чому ж ви не пустили в хід свої рукавиці?
– Та тому, що боявся випустити з рук кабель. Біс її знає, що вона натворила б у цей момент! А де ж Павлик? Я чув вашу розмову. Він десь відстав від вас? Зоолог затурбувався.
– Ах, матінко! – скрикнув він. – Я зовсім забув про нього. Павлику! Павлику! Чого ж ти мовчиш? Павлику!..
Він з тривогою подивився на Скворєшшо.
– Ви теж не чуєте відповіді?
Велетень захвилювався. Як завжди в такі хвилини, Скворешня негайно звертався до дикої суміші українських і російських слів, яку він називав «рідною мовою». Багато обставин взяли участь у формуванні цієї «мови» і в переконанні Скворешні в тому, що це його рідна мова: і Воронезький район, в одному з напівукраїнських, напів-обрусілих сіл якого він народився, і виховання в російській школі-десятирічці, і велика любов до російської літератури, особливо до російських поетів, яка жила в ньому разом з пристрасною любов'ю до Шевченка, Коцюбинського, і, нарешті, служба в Червоному флоті: спочатку в надводному, а потім, і до цього часу, в підводному.
– Ні, нічого не слишу, – сказав він, голосно сопучи, і з неприхованим роздратуванням додав: – Де ж ви мальчика загубили, товаришу Лорд?
– Він відстав у кораловій хащі, коли я спішив до вас, Скворешня… Павлику! Павлику! Відповідай же!.. Він мовчить… З ним щось сталося, – сказав зоолог. – Біжімо, Скворешня!
– Треба було до нього возвращаться, а не до мене бігти. Чорти б мене не схопили, коли б ще десять мінут лишку дали. Запускайте гвинт, а я сейчас за вами.
Він відкрив патронташ на поясі і натиснув одну з численних кнопок на довгому щитку управління. Почувся голос:
– Говорить старший лейтенант Богров. Що скажете, Скворешня?
Скворешня, за звичкою, випрямився, підтягся і сказав:
– Спішу доповісти: хлопчик Павлик, що знаходиться на борту корабля, направляючись разом з товаришем Лордкіпанідзе до місця роботи на пункті номер шість Коралової мілини, відстав у дорозі від товариша Лордкіпанідзе, загубився в коралових заростях і перестав відповідати на виклики. Товариш Лордкіпанідзе, який поспішав за моїм викликом до мене на допомогу в зв'язку з нападом на кабель і на мене акули, зараз знаходиться тут.
Прошу дозволу відправитися на розшуки хлопчика, а также прислати мені зміну на пункт.
– Гаразд, Скворешня, – почулася поспішна відповідь. – Негайно вирушайте на розшуки. Зміну пришлю, не чекайте на неї.
– Єсть, товаришу старший лейтенант!
Він схопие невелику лопатку, що лежала на грунті, і швидко закидав кабель піском. У цей час зоолог відкрив щиток управління на поясі і натиснув кнопку. З нижньої частини горба на спині висунувся товстий стержень, розкрився, як квітка, і перетворився на невеликий гвинт. Одночасно розгорнулися металеві краги на ногах і перетворилися на площини горизонтального і вертикального рулів. Зоолог пересунув важелець, гвинт швидко завертівся, і учений, напівлежачії і зімкнувши ноги, понісся вперед, розтинаючи шоломом воду і ступнями ніг керуючи рулями. Через хвилину, немов величезна торпеда, повз нього лронісся Скворешня. Який не був стурбований і засмучений зоолог, він не міг утриматися, щоб не вигукнути від захоплення, дивлячись на могутню постать Скворешні, яка швидко мчала вперед.
– Який чудовий винахід Крєпіна! – прошепотів він.
– Що ви сказали?
– Так, нічого… – знітився зоолог.
Йому здавалось непростимим думати зараз про щось і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175