Візок в'їхав на подвір'я несміливо. Погонич спинив коні трохи не коло воріт. Балабуха встав помаленьку з воза й подибав до ганку. Він довго обтрушувався, чепурився, обтер порох з чобіт полою шинелі, втер хусточкою при-пале пилом лице, шию, пригладив долонею волосся на голові, розгладив вуса й увійшов у сіни. Сіни були схожі на кімнату з двома довгими вузькими віконцями по одній шибці по обидва боки дверей. З сіней йшло троє дверей на всіх трьох стінах. Балабуха трохи постояв, подумав, ще раз пригладив волосся, розтяг вуса, одчинив наздогад двері направо. Там була пекарня. Він углядів тільки, що з пекарні майнула через двері в кімнату ціла купа молодиx паннів так швидко, як миші тікають в пору.
Балабуха причинив двері, знов постояв в сінях, подумав і тихенько одчинив двері в ліву руку. Там була просторна світлиця. Балабуха увійшов у світлицю. В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав і разом дерчав, неначе хто стукав молотком по розбитій посудині, стягнутій дротом.
За дверима в кімнаті було тихо. Тільки десь далеко за стінами було чути глухий шум, неначе там палало полум'я в печі або клекотів окріп в казані. Балабуха оглядав світлицю. Світлиця була більше схожа на панську гостину, ніж на мужицьку хату, заставлену образами. Образів сливе зовсім не було, тільки в кутку висів великий образ ченстоховської бо-городиці з польським надписом. Серед стіни з-за скла виглядав лик Христа в терновім вінці, а під ними було підписано: «Ессе Homo» Ось людина (лат.).

. Коло порога висів якийсь крилатий купідон, прив'язаний червоними стрічками до дерева, а коло груби на гравюрі невеликої вартості Геркулес, піднявши здорову довбню, замірявся на страшного лева, котрого зчавив рукою за горло. Між вікнами висіло над столиком узьке, довге дзеркало з високим вершком. Дзеркало було схоже на малого хлопця в високій батьковій шапці. Спинка канапи та стільців була вирізана такими фігурами, неначе хто понастромлював зверху на їх рядки грибів та опеньків, На вікнах стояли вазони мушкатки та герані.
Балабуха заглянув в дзеркало, поправив на шиї гніздо з чорної шовкової хустки, що було з'їхало трохи набік, ще раз пригладив голову долонею й сів на стільці.
Двері з кімнати тихесенько одчинились. Балабуха підвівся з стільця і вже хотів рекомендуватись, нахиливши голову. Але з дверей вийшла низька дівка з одним горбом на спині, з другим на грудях, з довгим жовтим лицем і тихими сумними карими очима. Вона держала в руках рушничок і попростувала просто до Балабухи. Дівчина приступила до його, поклонилась йому трохи не в ноги, держачи рушник у руці, зовсім як молода, що просить на весілля.
– Чи на весілля просиш, дівчино? – спитав Балабуха.
Дівчина всміхнулась, поцілувала його в руку, одійшла до стола й почала стирати порох з стола та столиків.
– Чи дома батюшка та матушка, чи, може, куди поїхали? – спитав Балабуха.
– Дома,– ледве обізвалась дівчина, соваючи рушником по столі.
– Може, спочивають? – знов спитав Балабуха.
– Ні,– ще тихіше обізвалась дівчина, поглядаючи на зачинені двері.
Дівчина вийшла. В світлиці знов стало тихо, тільки маятник стукотів та дерчав з докучливим рівним, одномірним цоканням та десь за трьома стінами було чути ніби потайний задержаний шум ходи.
Двері з кімнати знов одчинились з скрипом. В дверях з'явилась висока тонка постать панотця Терлецького. Терлецький був сухий, блідий брюнет з посіченими короткими кісьми, з короткою круглого бородою, на котрій блищали срібні смужки. Тільки чорні блискучі очі надавали бадьорність і енергію видові й всій його постаті.
– Добридень вам! з святою неділею будьте здорові! – сказав Балабуха, поклонившись господареві.
– Спасибі! будьте й ви здорові,– промовив Терлецький,– чи здалека прибули до нас?
– Я з Хильок; студент Київської академії. Марко Балабуха; скінчив філозофію.
– Дуже радий! Спасибі вам, що нас одвідали. Я вашого панотця знаю. Чом же ваш панотець з паніматкою не прибули до нас? – спитав Терлецький.– Але чого це ми стоїмо? Сідайте, будьте ласкаві!
Балабуха сів на стільці якось несміливо, Він трохи скорчився, підняв плечі й сховав шию й навіть трохи голову в гніздо з високих гострих комірів та з хустки, як черепаха ховається в свої черепашки. Він вперше був в такім домі, де візантійська обстава вийшла з моди й натомість настала в обставі й в усьому мода європейська, де вже одгонилось панством, шляхетством. Але така незвична для його обстава якось заважала йому. Він нагадав собі пасіку в Чайках, простого панотця, просту паніматку, йому чогось захотілось утекти у ту пасіку, де він почував себе багато вольнішим і сміливішим.
– Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації? – спитав панотець Терлецький.
– Ні, я тільки скінчив філозофію, але більше не поїду до Києва в академію,– сказав Балабуха.
– Та й добре зробите. Я сам дійшов до риторики, та й подякував ченцям, а проте маю парафі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18