Ілля тихенько стогнав. Тримав долоні на її сідницях і розслаблено кайфував. За якийсь час Марла підібгала під себе ноги і щосили притислася до теплого тіла хлопця, покусуючи мочку його вуха.
— Глибше… будь до мене ближче… так… — язиком по барельєфах і бганочках вуха, — о, який ти… не поспішай, у нас тут весь планетний час… — самим кінчиком язика у чорну дірочку, — мій…
Ілля важко й гаряче дихав, Марла топилася в тому диханні, терлася об нього, плавала в своєму ж морі, накочувалася на тіло коханця кожним сантиметром своєї шкіри, кожним вусиком найменшого нейрона. Здавалося, чоловічий орган у надрах її тіла зростав і розгалужувався, залізаючи у кожну придатну для цього шпарину. І раптом він сягнув критичних розмірів і, сіпнувши Марлиним тілом кілька пробних разів, розірвав його просто на дрантя. Дівчина закричала і кричала так довго, що вже сама забула, коли почався звук із її горла. Ілля обережно поклав коханку на спину і заходився ніжно цілувати її обличчя. Гладив пальцями її паруючу оксамитову шкірку, вимальовував по ній щось подібне до менор і просто гебрейських літер, пригортав її до себе, як злякане звірятко, щось істиха шепотів.
За якусь мить Марла розплющила очі й, потягнувшись усім тілом, звелася на коліна й шустнула під ковдру з головою. Знову тепле і чуттєве вдячне тіло, знову язик, вуста, слина.
Ілля вдоволено замружився.
Don’t make my fuckihg bright! Оnlу уои…
Марла уникала вечерь з потенційними видавцями й імпотентними редакторами, сварилася з цілком порядними журналістами і через силу посміхалася відвертим покидькам — псевдокультовим діячам молодіжної культури, обламувала недоумкуватих телеведучих і плакала, коли Ілля справедливо звинувачував її в усіх цих смертних гріхах.
— Не нависай на мене, ну не нависай на мене! — це все, що крутилося у Марли в голові, коли він намагався втовкмачувати їй про якусь необхідність відповідальності.
— Розумієш, вам потрібно добре прозвучати! — (Це було стосовно: живого виступу в прямому ефірі, фонограмного виступу в прямому ефірі, концерту на корпоративній вечірці інтернет-маг-натів в Еквадорі, якихось підліткових фестиваликів і просто студійних записів).
— Ааааа… ну чого ти? Ще ж і час той не настав… — Марлу все відверто гнітило. Як людина стовідсотково безвідповідальна, вона і так щодня спромагалася на героїчні вчинки, не провтику-ючи свої інтерв'ю і зустрічі, запам'ятовуючи, де яку річ залишила і де запхав Ілля свій телефон. Робила все це, не влізаючи в коряві понти і жирну лінь. Вимагати щось від Марли було як мінімум завдаванням каліцтва. Вона злостилася, на небі сіріли відповідні ділянки, з них просто в очі дико валив пісок, потім той же піщаний вітер голками засипав її шкіру й транспортував і так уже не вельми чистою подільською вулицею все нові й нові партії сміття.
— Напевно, я злюся, — Марла зупинилася. — Ага, я злюся, вибач. Я усвідомлюю свою злість. І ти тут ні до чого.
— Та ні, це ти вибач. Я надто різкий. А ти… завжди така. Навіть не вмієш нормально відчувати. Оцього я в тобі й боюся. Ти геть усе аналізуєш. Щонайменшу емоційку пропускаєш через голову.
— Вибач, я не хочу кидатися посудом яко порядна істеричка. Досить. В ранній юності я вже відпрацювала своє — причому по-крупному — вибивала ногами двері, тамуючи лють від того, наприклад, що не могла знайти у шафці відповідного джинсам светрика… Чи від того, що якась пизда напудрена ін'язівська, однокурсниця моднява, побачивши мене в одному й тому ж одязі два дні поспіль, тонко під'їбнула: «Ти що — вдома не ночувала?»
Треба розбиратися у внутрішніх причинах виникнення свого гніву — зовні ж бо лишень їхнє відображення…
— Така ти вся. Страшно з тобою, — знову повторив Ілля.
— Не бійся, маленький. Салдат рєбьонка нє абідіт.
О, так, Марла намагалася не образити нікого, першою чергою, себе саму. Виховувала в собі анти-ревнощі, анти-дратівливість, анти-зазіхання на будь-що, анти-ототожнення зі своїм же ім'ям («Марла Фріксен — це бренд, а не дівчинка з печінкою і лімфатичними вузлами!»), зі своїми квазіпрофесіями чи квазібіографією (піарною її частиною). Це було не просто. Марла Мусила організовувати не тупе протистояння, що було б тією ж перемогою ворогів її душі, а хитромудрі стратегії їхнього заганяння в пастку й обеззброєння. Каструвати їх не можна було в жодному разі — відродилися би, як озіріси, надавали би по голові стократ сильніше.
Ілля казав, що навряд чи зможе спати з якоюсь іншою жінкою, навіть зі своєю дружиною, до якої невдовзі збирався летіти на її Мальту. Марла сама штовхала його до неї в ліжко:
— Ти що, здурів? Це жорстоко. Жінка стільки чекала. Що ти їй скажеш, потворо?!
— Мені пофіг. Скажу, що захворів, що не хочу…
— Ні, любий, ти просто зробиш це. Я авторизую… — Марла тихо засміялася.
— Ну, раз ти сама мене на це штовхаєш…
Марла цілувала коханого в блакитні очі, він примружував їх і гладив Марлину гнучку спину:
— От у цьому і є найбільша еротика.
Марла продовжувала його повільні петінґ-тортури, розмірковуючи тим часом про те, на що ж вона його штовхає. «Гм, зрештою, секс у нас вже більше, ніж на висоті. Я вже не комплексую від того, що інша жінка знає його краще. Тепер вже я знаю його краще . Знаю, в сенсі відчуваю. А він — мене. Такі скажені площі кайфу — його шкіра. Знаю всі місця, де вона гаряча, і всі, де прохолодна. Знаю, куди цілувати до заходу сонця, куди опівночі і куди рано-вранці. Можу будити його, коли спить на животі, вилизуючи йому міжніжжя. Можу відсмоктати в нього в ванній під водою. Тільки це не головне. Не через цей сексуальний софтвер він не потребує іншої жінки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69