Підносила їх по одній до очей і, розгледівши все необхідне, клала собі до рота. Потім пережовувала. Перлів усе ще не було.
— Схожі на людські зародки. Скрючені і мариновані. Ось тут ніби хребетик, тут — кулька-заготовка для голови. Хоча… Це швидше навіть не хребетик, а малі й великі статеві губи. Народилася би дівчинка, якби не маринад. Оцтові пренатальні води. Виготовлено for Country of New Castle, USA.
Марла почувалася трохи розчаровано. Щойно запримітила у спортзалі сексапільну дівчинку в рожевій футболці, з маленькими цицьками, великим (накачаним) животиком і довгим носом, як Ілля все поламав:
— Викапана моя дружина. Мене аж смикало. Таке саме тіло. Марла зітхнула.
А вдома, вже поїдаючи ті самі оцтові мідії-аперитив, прочитала у листі від подруги з Ванкувера:
ekonomika to toje buvaye veselo . osoblyvo yakscho ii vyldadaye Profesor Kessler . vchora ya spala z ii knyjenziyeyu , tam poverkh angliys ' koi olivzem dopysano nimez ' kiy pereklad okremykh sliv . namagayusia v nei zakohatysia . v nei taki kliovi temno siri ochi , vona vmiye zminiuvaty poriadok integruvannia funkzii i dovodyty isnuvannia rivnovajnogo stanu .
— Не одній мені нелегко, ех. Екстраполяція фор ева.
А потім Анджей із Польщі (поїхав туди чи не на свій же власний поетичний вечір) писав їй листи про те, як із ним хочуть трахатися двадцятирічні польські католички, тридцятирічні польські критикеси і сорокарічні видавчині.
— Урра!!!! — писала Марла, — Давай їби їх усіх конем!!! Тільки без фанатизму, в презервативі. Не хочу потім їздити до тебе в гості аж до Кракова хвалити твоїх тлустозадих дітей і жінку-католичку…
А вночі Марлі снилися немовлята, подібні до сповитих хробаків. Марла тримала їх, як палки вареної ковбаси, загорнуті кольоровим ганчір'ям, і дуже боялася сплутати голову з ногами.
Щоночі їй доводилося бігати понад криваво-червонезними полями диких квітів заввишки з телеграфні слупи, відчувати у себе в міжніжжі пальці незнайомих рук, що навіть не належали жоднісінькому тілові, а просто так собі плавали в безмежному морі людських автономних кінцівок. Марла знову і знову забувала почистити голову — вона нічого не записувала й не аналізувала, її внутрішня Пошуковувачка мала цю дійсність десь глибоко у своїх трансцендентній дупі, вона спала і щодуху хропіла. Потім після сну поволі наближався вечір і ставалося по кілька мікровибухів. Марла вставала, згортала книжку чи відкритий файл, взувалася і йшла куди очі світили. Аж до іншого кінця свого барижного району. А може і не йшла, а тільки хотіла. Вибухи не розривали її зсередини, а тільки зовсім трошки надривали то там, то сям. Звичайна річ звичайної людини.
Му baby makes me wanna die
— Слухай! — прибігла з кухні Марла до Іллі в кімнату (траєкторія народжень максимально креативних ідей), — я би хотіла встановити премію з Гидотності. Думаю, сама і стала би першим її лауреатом. Робиться все так: тиждень не викидаєш із раковини те, що залишилося з помитого посуду (лушпайки, шкаралупки, панцерики і вусики, згусточки й листочки), а потім запрошуєш друзів на вечерю і накладаєш їм отої страви на тарілки. Ну — хіба ж не геніально?
— Угу, геніально… — Ілля зітхнув і на мить відірвався від монітора, щоб запустити руку Марлі під майку. Вона у відповідь притисла його голову до своїх голих грудей і потерлася ними об цупкі русяві напівкучері.
— Дротяне волосся, ходи спати!
— Ходи… — він затягнув її до себе на коліна. Марла обхопила його стан ногами і щосили до нього притислася найвибуховішою частиною свого маленького тіла. Хлопець провів вологим язиком їй поміж грудьми. Вона розшпилила кілька верхніх ґудзиків його сорочки і впилася губами в шию. Ілля тихенько застогнаві нетерплячим рухом стягнув Марлину майку. Білий шмат котону приземлився на лептоп.
— Давай відсунемо пернатих друзів. У ньому ж цілий світ… — Марла дбайливо змістила комп'ютер.
— В тобі цілий світ… — Ілля вже водив язиком довкола її відстовбурченого соска. — Хоча, якщо він — не світ, а комп'ютер — накриється, нам із тобою доведеться іти в партизани.
— Або стати ловцями креветок на старенькому кораблику. Або піти медсестрами в тифозні зони, або…
— Жах. Не треба! — він щосили ввіп'явся ротом у Марлин сосок. Тепер уже застогнала вона і вчепилася йому в волосся. Наступної миті вони вже лежали на підлозі й, несамовито перекочуючись, здирали з себе весь той одяг, що залишився. Світла довкола було багато — його тепер ніхто не вимикав. Жахливо-зелений килим і жовто-спечений повнезний місяць жерли електричне світло й відбивали його на двох пружних і сильних тілах, що терлися одне об одне, увиваючись і пульсуючи. Тіла втрачали будь-які швидкоплинні індивідуальні ознаки, творячи щось правічне й досконале, сягаючи раз по раз найвищої міри чуттєвого усвідомлення неперервності буття. Тіло жінки навіжено поглинало тіло чоловіка, тіло чоловіка ідеально творило необхідні їхнім коливанням ритми. Гаряче дихання, пекучі відчуття, відсутність страху і справжність звуку — все лягало надлегкими пластівцями на їхні два тіла, з'єднані в єдиному енергетичному струмені. В розпечену свідомість жінки звідкілясь із глибини вдиралися картини всіх прадавніх ґвалтувань і оргій, у свідомість чоловіка — видозмінені образи Тієї, ким він зараз володів і котра, що вже певніше, володіла ним.
— Який, який же ти… — вимовила жінка і поволі знову стала ззиватися Марлою. Чоловік також почав набувати втрачених рис і, шепочучи ледь чутні слова, знову вбирався в обличчя Іллі. Марла перевернула його на спину й, заплівши свої ноги довкола його, почала рухатися подібно до диригентської палички, тільки в зворотньому напрямку: з глибинної точки трохи догори, відтак плавно назад і вниз, а потім, на міліметровій відстані від тіла, вперед до початку такту.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69