що напихалися би в Бутан за шаровим бухлом, — зробив висновок Х'ялмар.
— М-да, все-таки двісті доларів за день перебування країні — сума не для кожного реальна… — В такий спосіб Марла висловлювала вдячність за свою шару. Бутан організація не башляла — там не треба було рятувати безправний народ. Добрий король сам про все подбав. Принаймні, подбав про те, щоби все в його країні виглядало чикі-пікі.
— Прикинь, Мар, в Бутані інтернет і телебачення з'явилися тільки в 99-му році.
— Ого. Щаслива була країна, — зітхає Марла.
Тимчасом літак таки наближається до Джомолунгми, і всі охочі втискаються писками в ілюмінатори. Марла спершу точно не знає, котра саме з гір — Джомолунгма, тому фільмує все підряд. Фільмує крило літака з жовто-помаранчевим драконом (Друк — непальською «дракон»), а під ним — хмари й сивий дим понад семитисячниками. Нарешті, бачить трикутну вершину Евересту й розуміє, що її ні з чим не сплутати Марла плаче й заїдає солоні сльози щастя солоними крекерами. Вона плаче, відвертаючись до ілюмінатора, щоб Х'ялмар не бачив тих сліз. Плаче за зрадженими мріями своїх колишніх однокласників, що так і не змогли продовжувати віру в диво й поперетворювали свої життя на звичайний побутовий кисляк. Плаче за всіма юними душами дівчат, що хутенько позапихали свій потяг до Свободи якомога глибше, а потім позатикали ті дірки брудним і несмаковитим шматтям Добробуту Марла плаче і стає чистішою. Вона дякує Богові й не вірить рецепторам Питає знову: «Чому я, Господи? За що мені таке?…» Марла вже вкотре в житті ставить для себе відмітку Абсолютного Щастя. А воно ж, за природою своєю, не може тривати довше, ніж мить. Питання в тому, скільки разів за життя ця мить спроможна повторитися.
Марла розтерла сльози по обличчю.
Літак незабаром заходив на посадку. Тепер вже добре було видно лісисті схили Гімалаїв — висота значно зменшилася. Подекуди поміж дерев яскраво виділялися сині чотирикутники.
— Либонь, намети, — здивувалася Марла, — і не зимно ж туристам трекінгом займатися о цій порі.
Х'ялмар знизав плечима. Попросили застібнути ремені безпеки, посадка за 10 хвилин.
— Тут дуже схоже на Карпати. — констатувала Марла — Може, то й Карпатську Україну відокремити від хохлів, а потім брати по 200 баків з туриста? Ги-ги…
— Ага, і ти станеш диктатором.
— Королем
— Королевою. Марла Перша, Королева Івано-Франківська і Всієї Соборної Галичини.
— Ги-ги, ну ти й дурний, Х'ялмаре.
Любих пасажирів привітали з прибуттям до Паро й подякували за політ із авіакомпанією «Друк» (єдиною в Бутані, причому користування її послугами є однією з умов отримання бутанської візи).
— Ух ти, оце аеропорт!!! — Х'ялмар витріщився на розцяцькований до неможливого палац, просто таки Храм Літальних Апаратів.
— Такий реальний фейрі-тейл ! — кричала Марла.
Процедура отримання віз в аеропорту не зайняла багато часу, Марлиним українським паспортом чудувалися не довше звичайного. По той бік дверей на них уже чекав гід. Втім, судячи з його постійного підкресленого звертання «пане Х'ялмар», чекали тут лише його, Марлиним же самопочуттям ніхто не поцікавився навіть для годиться.
— Такіє вот традіции… — зітхнула Марла і попленталася слідом за всіма до мікроавтобусика.
— Пане Х'ялмар, ви можете питати в нас усе, що захочете… Все входить у тур.
На гідові й водієві були надягнуті гібриди платтячка благородної дєвіци й національне чоловіче вбрання — ґо. Як з'ясува лося потім, згідно з законами королівства, його підданим належало ходити в національному одязі до шостої години вечора, а під час відвідин офіційних місць вони мусили пов'язуватися широкими білими пов'язками через плече.
— Схоже на лєнточьку «Міс Світу», — зацінила Марла, — або на сватальні рушники. Краса, одним словом. Страшна сила.
На ногах чоловіки носили підколінки (найчастіше картаті, що вкупі зі спідницею від го робило їх схожими на шотландців), а взуття не мало значення (що робило їх схожими на американців). Водій, наприклад, чудово почувався в темно-червоному ґо з білими манжетами і червоних «вирви-око» кросівках «найк», схожих на тюбики зубної пасти. Втім, це таки куди стильніше за американів. Азія взагалі всіх у результаті виграє.
Так думала собі Марла, роздивляючись світ по цей бік віконної шибки авто і по той. Напередодні вона в пориві благородних почуттів пообіцяла Х'ялмару стати вегетаріанкою за образом і подобою його, про що тепер із тихим сумом жалкувала.
— Дивися, архітектура в них — просто ніби схрестили Баварію з Японією! — обернувся до неї Х'ялмар.
Марла мовчки погодилася. їй це чимось нагадувало Гуцульщину, якби її не попсили й не паплюжили, а просто б дали жити. Самі люди дали б собі жити. Але що може бути складніше від цього?
На стіні одного з поцяцькованих казкових будиночків радісно виділявся малюнок із членом і яйцями, перев'язаними яскравими стрічечками, що тріпотіли на вітрі. Марлу це потішило, а Х'ялмар побачити не встиг.
— Це від заздрісного ока, — пояснив ґід. — Коли людина йде дорогою й бачить, що гарний будинок стоїть, хто її зна, що в голову прийде… Атак бачить — там фалос. Дивитися на нього нібито не зовсім чемно, тож вона відводить очі… А ще це знак плодючості
— О, нарешті якісь здоровіші асоціації, — з полегшенням зітхнула Марла, яка ніяк не могла второпати, з якого це дива нечемно дивитися на фалос. Та ще й на такий гарний — у стрічечках весь, як сільська відданиця.
Король Бутану Джігм Сінджі Вангчук (а то й Ванчук, що ще раз свідчить про азійське походження гуцулів) також не цурався теми фалоса. Був одружений одразу з чотирма рідними сестрами — Аші Дорджі Вангмо, Аші Тшершґ Пем, Аші Тшерінґ Янґдон та Аші Санґай Чоедон.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69