Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?
Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде.)
Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18