Iнтелигент,втупившись у читання,
мало не носом водить по стоpiнках.
Знiяковiлий чоловiк у пожмаканiм костюмi
починае стаpанно пpигладжувати pуками
пасмуги на лацканах.
Людина у штатському вiдходить у тiнь
i там,нiби свiчки,запалюе очi:
спочатку починае жевpiти одне,потiм дpуге.
Бiлява дiвчина стае схожою на весталку.
Натовпом ходить оpганiзований кашель,
настiльки стpашний ,що обличчя деяких
скидаються на синi баклажани.
Дiвочi веpески не вщухають.
Вони pостуть i pостуть,
починаеться дика оpгiя,
тлустi муpи заходяться смiхом,
що збiгае iз них,як тiсто.
Люди нишкнуть,похиляючи голови,
нi паpи з уст.
Тимчасом на муp видиpаеться гаpна гейша
i показуе натовповi язика.
45.
Чого ти ждеш? Скажи - чого ти ждеш?
Кого ти виглядаеш з-перед свiту?
Кого ти сподiваешся зустрiти,
а най i стрiнеш - вiри не доймеш?
Тамтого свiту закуток глухий,
а в ньому жiнка, здумана зiгзиця,
шепоче спрагло: боже 6 най святиться,
о най святиться край проклятий мiй.
Ще видиться: чужий далекий край
i серед степу, де горить калина -
могила. Там ридае Украiна
над головою сина: прощавай.
I плачуть там, видушуючи з себе
сльозу навмисну, двое ворогiв,
радiючи, що син той не любив
нi Украiни, нi землi, нi неба.
I всуе хилиться висока тiнь
чужого болю. Пустинь Украiни
безмежнiшае в цьому голосiннi,
аж перемерзла луниться глибiнь
опiвнiчна.
Кого ж ти, демон зла,
кленеш, кленеш, кленеш i проклинаеш?
Кого з самого себе викликаеш?
Свою недолю? Грудочку тепла
пiд попелом столiть? Кого ж ти ждеш?
Невже сподiешся колись дожити,
щоб мовити чеканню: Все. Ми квити.
Ти забираеш, буцiмто даеш.
46.
Вдасться чи нi
сього разу повернутись додому?
Вдасться чи нi?
Cтарий терикон шахти 10 - бiс,
де ти в дитинствi збирав вугiлля,
обрiс чотирма новими.
I де з них твiй давнiй - не збагнеш.
Вулицею здибають тебе
незнайомi люди.
Двое старих,
чий син десять лiт тому
загинув в авiацiйнiй катастрофi,
колишуть немовля.
Давнi стежки переорано,
дороги дитинства
засадженi кукурудзою.
I навiть мама
з недовiрою позирае на тебе -
це ти чи нi?
Йде середина лiта.
Якраз над нашим городом,
над яблунями, обприсканими хлорофосом,
над карликовим вишником,
висадженим пару лiт тому
над твоею осамотiлою головою.
Йде середина лiта.
Зрiдка дощить високе серпневе небо,
гавкають собаки по дворищах
i крайня зоря над самим небосхилом
надсадно продираеться крiзь вiття дерев.
Йде середина лiта.
I видиться тобi потемнiлий став,
степ , охололий вiд птаства
i збирачiв овочу,
видиться вечiр,
заволочений хмарами,
видиться хатка - без вiкон i без дверей.
Йде середина лiта.

47. Марко Безсмертний
Напередоднi всенародного свята
покинувши могилу ,
Марко виграбався на свiт ,
розрiвняв землю ,
щоб нiхто не помiтив утечi ,
зайшов до найближчого райкому партii ,
вбрався в службовий одяг
/ йому попалися червонi сап"янцi ,
синi шаровари з червоним поясом
i сорочка з вишиваною манiшкою
на всi груди / .
Треба було чимось прикрити
свою голомозу голову ,
але не було нiчого пiдхожого ,
довелося задовольнитися
шапкою з молодого оленя .
Тепер можна й вiдзначити
десятилiтнiй ювiлей своеi смертi .
I Марко , махнувши рукою ,
вирiшив проциндрити
частину заощаджених за десять рокiв
партiйних внескiв :
у гастрономi купив пляшку Московськоi ,
банку кiльки в томатному соусi ,
головку цибулi
i пiвбуханки житнього хлiба .
Спорядивши сiтку ,
вiн повернувся на цвинтар ,
випив , закусив
i блаженно полежавши горiлиць
подався на урочистостi
Свiт вiдзначав 100-лiтнiй ювiлей
Володимира Iллiча Ленiна .
48.
Раз на тиждень
Вони викопуються з землi ,
з нiрки , сизоi од самотностi ,
i збираються разом .
Кожен крiт уявляе себе людиною ,
забуваючи , що вiн крiт ,
але забувши , який вiн крiт ,
йому важко уявити себе людиною .
I тодi вони силують себе,
щоб пригадати небо над головою ,
уявляють свiтаннi кольори
нiч вечiр дощовi хмари
поки стае важко й помiтити
що неба небо
розточене по нiрках
сховалось пiд землею
iхня натура
стае кожному за найбiльший тягар
важчий за землю
що провисла над головою
важчий за оскарження зниклого неба
важчий за iснування
iншими днями
вони почуваються щасливими
i тодi iх виповнюе
тьмяна радiсть
i тодi заклопотанi
I
вони забувають
що на iхнiх вiдгодованих спинах
тримаеться земна i небесна твердь
Обидвi твердi iснують уперемiш
i вони просто не помiчають жодноi
Але мученики свого щастя
кроти потребують забутого горя
мовби повiтря
це допомагае травленню
i раз на тиждень
кроти викопуються з землi .
49.
Один лиш час i мае совiсть :
тече й тече, немов Днiпро .
Не знаю , зло це чи добро -
та загадкова невiдомiсть
вже й закiнчитися спiшить .
I те - померти ачи жить -
однаковiсiнько , iй богу ж
однаково . Чи ти чи нi ,
а помремо на чужинi ,
шукавши отчого порогу .
50.
- Надворi дощ ? - я запитав
- А так , на небi нi хмарини
I сльози на очах дружини
вiд сподiвань i вiд ослав
- А що ти , плачеш ? та покинь
- Авжеж , смiюся . Довгi злиднi
в цiй подобизнi днiв невиднi .
Так розтае пiтьмою тiнь .
- Iй-богу , не збагну .
Дарма .
Усе збагнеш , коли прикрутить .
А хто вам вроду каламутить ?
Хто варить воду з нас ?
- Нема нiкого винного . Здаеться ,
що сам господь - на всiй винi .
- Ти забiгаеш аж у днi майбутнього ?
Тобi не йметься ?
Надiешся на сили вiщi ?
На арифметику чекань ?
- На небi нi хмарини .
- Глянь -
надворi мов з вiдра перiщить .
51.
Ми сидiли за пляшкою шампанського
в тихенькому прокуреному кафе .
I вона вiдчувала себе царицею ,
Афродитою , що проминувши рибалок
/ за столиками забивали козла / ,
алкоголiкiв , невтомних шукачiв
великих жiночих бюстiв ,
щойно зайшла в таверну ,
де тiнь ,i вино , i прихисток .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19