Знищили й самі пагорби, зарівняли рельєфи, знівелювали ландшафт.
«Скоро Майдан Незалежності стане пласким, як млинець», — написав хтось із журналістів. От хто у нас є, це журналісти. Очі суспільства, яке спить.
А ті все «соображають на трьох». То троє генераллейтенантів підписали якесь звернення, закликають не допустити кровопролиття. То три колишні прем’єри колишніх урядів волають до президента, що держава у небезпеці і щоб він використав усі надані йому права (тобто: пусти на них танки? Введи надзвичайний стан?). То народні обранці звертаються до народу, — наче не знають, що народ їх давно розкусив і ніхто вже тих звернень не чує. Навіть наш нетиповий Прем’єр підписав щось типово паскудне.
— Може, він підписав, не читавши? — сказав я.
— Краще б прочитав, не підписавши, — сказала вона.
Окрилений підтримкою таких тріумвіратів, наш гарант, уже не добираючи слів, договорився до того, чого не дозволив би собі жоден президент жодної країни щодо своїх співвітчизників. Він заявив, що ці акції нагадують йому «пивний путч» і «мюнхенський шабаш». А запопадливі акули пера, треновані в каламутних політичних океанаріях, підхопили сказане на льоту і як уже потім не обзивали ті мітинги у жовтій пресі — і «націоналістичне збіговисько», і «політичний тераріум, що вже кілька тижнів ворушиться на Хрещатику».
Як на мене, то політичний тераріум ворушиться деінде. І крім наших тутешніх плазунів, не посліднє у ньому місце посідає гадюка російська чорна.
Рік Змії, зміїні сюжети.
Африканська гримуча змія проковтнула дикобраза.
У Преторії на якогось африканця напав здоровенний пітон. Обкрутив його тугою спіраллю і почав душити. Бідолашний африканець заціпенів, а потім уп’явся в того пітона зубами і не відпустив, аж доки пітон не одвалився. Затим приволік його додому і з його зміїної шкіри наробив дамських сумочок. Висновок з цього один: якщо тебе хтось душить, треба його адекватно вкусити.
— Ти не зможеш, — каже дружина. — Тебе штовхнуть, ти вибачишся.
В її очах я безнадійний лох. У своїх теж. Я не належу до господарів життя. Я не належу до гамадрилів. Ні до тої популяції з кульчиком у вусі. Але кожен такий, як є. Люди всі неоднакові. Я сам на себе не схожий щодня.
— Ти мені снився, — сказала дружина. — Ти танцював на пустирі.
Я взагалі не танцюю. Можливість бути розкутим і веселим загнана у мене в підпілля. Я й за студентських років не ходив на танці. Навіть на нашому весіллі, граціозна, вся в білому, вона танцювала з іншими, і я трохи ревнував. Уві сні вона підгледіла правду — я танцюю на пустирі.
14 лютого. День святого Валентина. Прилучаємось до Європи й Америки, переймаємо їхні свята. Дивно, що ще не святкуємо святого Патрика і в День Подяки не їмо індичку.
У вітринах бантики й валентинки, відбитки малинових вуст, звірятка з написами «І love you». І це при таких святощах і канонах, де шануються хрестики, ладанки й проскурки, де є свої святі й преподобні, приміром, Петро і Февронія, що жили в молитвах і подвигах, зрезиґнувавши з плотських утіх. А як же гарно б звучало для православного вуха — Петра і Февронії! Так ні ж, уподобали собі католицького єпископа, прижився у нас цей святий без аскези, що колись таємно вінчав римських легіонерів всупереч наказу імператора Клавдія, за що й був страчений, йому відрубали голову. Знову голова. І в III столітті, і у XX, все комусь відрубують голову. Добре, що символом стало серце. Маленьке й велике, мальоване і штамповане, пришпилене до жіночих блузок і чоловічих краваток. Навіть біля наметів хтось водить на ниточці пурпурове надувне серце.
Вдалий день для комерції. Швидко розходяться сувенірники. Флористи збувають букети. А одна винахідлива фірма на Малій Арнаутській в Одесі навіть вийшла на позаземний рівень — жваво торгує зірками, можна вибрати яку хоч, залежно від гаманця, і назвати ім’ям своєї коханої.
Моя дружина отримала валентинку без підпису, зміненим почерком, вони ж усі так пишуться, але мені прикро. Не питаю, від кого, і вона не каже. Часом думаю: може, у неї є якесь таємне, окреме від мене життя, і мені вже не Валентина, а святого Корнелія треба празнувати, — це ж він, здається, покровитель рогатих тварин?
Я подарував їй високу червону троянду — вичитав з інтернету, що саме таку святий Валентин підніс двом закоханим, які сварилися. І сказав їм, щоб узяли обережно, бо троянда — як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш ЇЇ узяти.
Я, мабуть, не вмію. У мене вже й руки поколоті, і серце.
А що мені подарувала дружина, — не знаю, ображатись чи ні. Елегантний пакетик з яскравою етикеткою: «Презервативи КОЗАЦЬКІ, особливо тонкі». «Зберігають природність відчуттів, не зменшуючи рівня захисту», «Стоп СНІД», дійсні до 2009 року, зареєстровані в Міністерстві охорони здоров’я, перевірені за допомогою електроніки. Може, вона випробовує моє почуття гумору? На етикетці козарлюга з вусами, як на варениках. І така крилата сентенція: «З давніх давен у козака було три сили: шабля, кінь та широкий степ. Але була й четверта сила — сила кохання. Презервативи КОЗАЦЬКІ — козацька сила кохання саме для Вас».
Яка шабля? Який кінь? У мене комп’ютерна мишка і непрезентабельне авто, яке завжди потребує ремонту. І який широкий степ? Мені на моїй землі у моїй країні нічого не належить. Навіть тещині кілька соток, і ті в радіоактивному бур’яні. Немає у мене четвертої сили, і трьох попередніх теж.
Отакий з мене тепер козак. Дивуюся, що вона обрала мене, нудного технаря, інтроверта. А втім, усе правильно. Я громовідвід, у який має вдаряти ця блискавка.
От уже й середина лютого. Стрітення. — Зима з весною стрічається, — каже теща.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115