,
так i А. Проте такий висновок не можна визнати обгрун-
тованим.
З матерiалiв справи видно, що з 1966 р. М. постiйно про-
живав у А. та Г. Суд мав-данi про те, що саме вони, а не
батьки водили дитину в дитячий садоку вносили плату за єє
утримання. Дiльничний лiкар вiдвiдував дитину за адресою, де
постiйно проживала сiмя заявницi. За цiую ж адресою хлоп-
- 287 -
чика було оформлено до школи. Та обставина, що заяви про
оформлення М. у дитячiустанови подавалися вiд iменi його
батькiв (усиновителiв), на що посилауться суд у рiшеннi, сама
по собi не може бути пiдставою для вiдмови в задоволеннi
вимог А.
У судових рiшеннях у посилання (як на пiдставу для вiд-
мови в позовi) на заяву подружжя М., якi, ставлячи питання
про полiпшення житлових умов, у числi члена своує сiмє на-
зивали i сина. Але саме в звязку з проживанням дитини в
Сiмє Г., житловi органи вiдмовили у наданнi єм квартири.
З наявних у справi документiв видно, що до 1967-1968 рр.
А. i Г. працювали i одержували заробiтну плату вiдповiдно 79
i 176 крб., а згодом пенсiю 54 i 97 крб.
У звязку з тим, що дитина постiйно проживала в сiмє А.
i Г., суду слiд було встановити, чиє кошти (А, чи Г.) були
основним i постiйним джерелом до єє iснування, i залежно вiд
цього вирiшити питання, на чиуму утриманнi перебував М. У
справi у також довiдка виконкому Докучаєвськоє мiськоє Ради
про те, що М. перебував на повному утриманнi Г. до дня його
смертi. У звязку з неповним дослiдженням справи рiшення не
можуть залишатися в силi.
Тому судова колегiя Верховного Суду УРСР протест за-
ступника Голови Верховного Суду задовольнила, всi рiшення
у справi скасувала, а справу направила до народного суду на
новий розгляд в iншому складi суддiв.
Рiшення про встановлення факту визнання батькiвства мау об-
грунтовуватися всебiчно перевiреними даними, що стверджу-
ють чи спростовують заявленi вимоги, i мiстити в резолютивнiй
частинi данi, необхiднi для реустрацiє батькiвства (прiзвище,
iмя, по батьковi батька, число, мiсяць, рiк i мiсце його народ-
ження, нацiональнiсть, мiсце постiйного проживання)
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах
Верховного Суду УРСР
(витяг)
Б.М. та 0.0. предявили позов до Б.С. про встановлення
факту визнання батькiвства, родинних стосункiв i подiл спад-
кового майна. При цьому Б.М. посилався на те, що О.Л. за
життя визнавав його своєм сином i матерiально утримував, а
0.0. - на те, що вона у матiрю О.Л., але нi свiдоцтва про
його народження, нi актового запису про це не збереглося.
- 288 -
Вказуючи, що пiсля смертi О.Л. вiдкрилася спадщина, а вони
позбавленi можливостi оформити своє права на неє, позивачi
просили встановити зазначенi факти та визнати за ними право
на спадкове майно.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм рiшен-
ням судовоє колегiє Вiнницького обласного суду позови задо-
волене частково.
Встановлено, що О.Л. у сином 0.0. i вiн визнавав себе
батьком Б.М., грошовий вклад в порядку спадкування подi-
лений мiж 0.0. та Б.М., а в позовi про подiл будинку та
вартостi мотоцикла вiдмовлено.
Задовольняючи позови про встановлення фактiв родинних
стосункiв i визнання батькiвства, суд виходив з доведеностi
цього позивачами i вважав, що спадщина вiдкрилася лише на
вклад в ощаднiй касi, на який вони як спадкоумцi мають рiвне
право. Визнано також, що оскiльки господарство О.Л. вiдно-
ситься до колгоспного двору, членом якого у й Б.С., то у звязку
зi смертю О.Л., який не був останнiм членом двору, спадщина
на iнше спiрне майно не вiдкрилася i тому позивачi права на
нього не мають.
У касацiйних скаргах 0.0. та Б.М. просили це рiшення
скасувати i направити справу на новий розгляд, вважаючи, що
судом не встановлено достатнiх "доказiв про те, що Б.С. була
членом колгоспного двору О.Л. та брала участь у придбаннi
будинку i мотоцикла.
Судова колегiя Верховного Суду УРСР, розглянувши справу
в касацiйному порядку, рiшення залишила без змiни з таких
пiдстав.
Висновок суду про те, що О.Л. у рiдним сином 0.0. ствер-
джууться виписками з погосподарських книг за 1953-1960 рр.
по Чемериськiй сiльськiй Радi, де 0.0. записана матiрю О.Л.,
-а також показаннями допитаних судом свiдкiв. Обгрунтованим
у й висновок суду про те, що О.Л. за життя визнавав Б.М.
своєм сином. Цей висновок стверджууться випискою з погоспо-
дарських книг за 1960-1967 рр. по Чемериськiй сiльськiй
Радi, в яких О.Л. записаний батьком Б.М., у довiдцi Барського
районного вiйськового комiсарiату також зазначено, що в облi-
ковiй картцi вiйськовозобовязаного О.Л. у запис про сина. О.Л.
з 1957 по 1968 р. перебував з матiрю Б.М. у фактичному
шлюбi, вони спiльно вели господарство колгоспного двору i
виховували сина. Те, що О.Л. визнавав себе батьком Б.М. i
утримував його, ствердили i свiдки-односельчани.
Судом правильно вирiшенi позовнi вимоги 0.0. та Б.М. про
подiл спадкового майна. Встановлено, що в 1978 р. О.Л. при-
пинив спiльне проживання з Б.М. i вступив у фактичний шлюб
з вiдповiдачкою Б.С., з якою спiльно проживав до дня смертi,
- 289 -
утворивши новий колгоспний двiр. За договором купiвлi-про-
дажу О.Л. у лютому 1979 р. придбав за 600 крб. будинок у
с. Журавлiвка, до якого вселився з Б.С. i разом з нею працював
у колгоспi. До цього Б.С. проживала у своуму колгоспному
дворi у с. Чемериське, там же працювала у колгоспi, а в березнi
1.979 р. вибула з нього i з цього часу, як стверджууться до-
вiдкою колгоспу, працювала дояркою у с. Журавлiвка i була
членом колгоспного двору, головою якого був О.Л. Те, що Б.С.
була членом цього колгоспного двору, стверджууться довiдкою
виконкому Журавлiвськоє сiльськоє Ради.
За таких обставин суд обгрунтовано дiйшов висновку про
те, що Б.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126