Отже, все складалося для нього якнайкраще.
Зайве говорити, що Дік був безмежно відданий родині Уелдонів, котра стільки зробила для нього. Можна собі уявити, як радів юний матрос, дізнавшись, що місіс Уелдон плистиме на «Пілігримі». Кілька років місіс Уелдон була йому за матір, а малого Джека він любив, мов рідного брата. Його покровителі добре знали, що посіяне ними зерно впало в родючий грунт. Серце юного сироти повнилося вдячністю, й він не вагаючись пішов би у вогонь і в воду за тих, що дали йому освіту та напутили його на добро. Дік Сенд мав п’ятнадцять років, а мислив на всі тридцять.
Місіс Уелдон знала, чого вартий їхній вихованець. Вона могла спокійно довірити йому Джека. Малий тягся до Діка, відчуваючи, що «старший брат» його любить. Довгі години дозвілля, які так часто випадають під час переїзду, коли стоїть гарна година, коли вітрила наставлено добре, Дік із Джеком проводили разом. Юний матрос показував малому чимало цікавого з морської справи. Місіс Уелдон без страху спостерігала, як Джек у супроводі Діка Сенда стрибав по вантах12, здирався на фок-щоглу13 до марса14 або до поперечини брам-стеньги15 й стрілою ковзав униз по фалу16. Дік завжди ставав попереду або позаду малого, щомиті ладен його підтримати, якби ручка п'ятирічного Джека сприснула. Такі вправи були дуже корисні для малого, який нещодавно одужав після тяжкої хвороби. На борту «Пілігрима» його бліді щічки швидко повнились рум'янцем завдяки щоденній гімнастиці та свіжому морському повітрю.
Отак і минала подорож. Якби не супротивний ост, то ні команді, ні пасажирам «Пілігрима» не було б на що скаржитись.
Тим часом уперті східні вітри непокоїли капітана Халла. Йому ніяк не вдавалось поставити судно на належний курс. Він побоювався, що далі, біля тропіка Козерога, почнеться зона штилю17, а може, й ще гірша перешкода, не кажучи вже про екваторіальну течію, яка віднесе «Пілігрим» далеко на захід. Найдужче турбувався капітан за місіс Уелдон, хоч і не був винен у затримці. Коли б по дорозі їм зустрівся якийсь трансатлантичний пароплав, що йшов до Америки, капітан умовив би свою пасажирку пересісти. Але, як на лихо, вони й досі перебували в надто високих широтах, де годі було зустріти пароплав до Панами. До того ж, сполучення через Тихий океан між Австралією та Новим Світом не було тоді таким жвавим, яким зробилось останнім часом.
Отож доводилося покладатись тільки на милість погоди. Здавалося, ніщо не могло порушити одноманітність цього плавання. Проте саме 2 лютого під координатами, зазначеними на початку нашої розповіді, трапилась перша несподівана подія.
Було близько дев'ятої години ранку. Стояла ясна сонячна погода. Дік Сенд із Джеком примостились на реї18 бізань-щогли19 й оглядали звідти всю палубу судна, а також чималий простір довкола. Позаду частину обрію затуляла грот-щогла20 зі скісним гротом і прапором на флагштокові. Спереду над хвилями здіймався бушприт21 зі своїми трьома кліверами, що скидалися на три великих неправильних крила. Під ними надимався фок, а вгорі тремтіли на вітрі фок-марсель та фок-брамсель. Шхуну-бриг знай повертали на лівий галс22, тримаючи якомога крутіше до вітру.
Дік Сенд саме пояснював Джекові, чому «Пілігрим» не може перекинутися, хоч і дав добрячий крен на штирборт23: він-бо правильно навантажений і зрівноважений у всіх своїх частинах. Аж тут хлопчик урвав його, вигукнувши:
— Що це там таке?
— Ти щось бачиш, Джеку? — спитав Дік Сенд, зводячись у повний зріст на реї.
— Так, так! Онде! — відповів малий Джек, показуючи пальцем у проміжок між великим клівером і стакселем24.
Уважно подивившись туди, куди показував Джек, Дік Сенд закричав:
— Спереду, з лівого борту, під вітром до нас, уламок судна!
Розділ III
НАПІВЗАТОПЛЕНЕ СУДНО
Вигук Діка Сенда підняв на ноги всю команду. Вільні від вахти матроси кинулись на палубу. Вийшовши з каюти, капітан Халл попрямував на ніс.
Місіс Уелдон, Нен і навіть байдужий до всього кузен Бенедікт, поспиравшись на поручні штирборту, уважно вдивлялися в судно вдалині, про яке сповістив юний матрос.
І тільки Негору не вийшов з камбуза. З усієї команди тільки його, здавалось, аніскільки не цікавила зустріч із судном.
Всі інші уважно розглядали предмет, що погойдувався на хвилях десь за три милі від «Пілігрима».
— Що воно може бути? — спитав один матрос.
— Начебто покинутий пліт! — відповів другий.
— Може, на цьому плоті рятуються якісь нещасні після корабельної катастрофи? — мовила місіс Уелдон.
— Про все це ми зараз дізнаємось, — відказав капітан Халл. — Однак то не пліт. То скорше перехилений набік корпус корабля.
— А це, бува, не якась морська тварина, скажімо, велетенський ссавець? — озвався кузен Бенедікт.
— Не думаю, — сказав Дік Сенд.
— Що ж то все-таки, по-твоєму, Діку? — спитала місіс Уелдон.
— Перехилений набік корпус корабля, як сказав капітан Халл, місіс Уелдон. Я, здається, бачу — на сонці поблискує його оббитий міддю кіль.
— Так, так, справді схоже на те… — ствердив капітан Халл. І, повернувшись до стерничого, скомандував:
— Стерно по вітру, Болтоне! Підвертай на чверть, щоб підійти якомога ближче.
— Слухаюсь, капітане! — відповів стерничий.
— А я залишаюся при своїй думці, — знов озвався кузен Бенедікт. — Це таки справді тварина!
— Тоді це мідний кит, — зауважив капітан Халл. — Я добре бачу, як він виграє боками на сонці.
— У всякому разі, кузене Бенедікт, — сказала місіс Уелдон, — ви повинні погодитися зі мною, що цей кит мертвий. Дивіться: він зовсім не ворушиться.
— Це ще ні про що не говорить, кузино Уелдон, — затявся кузен Бенедікт.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16