— І дуже добре зробить містер Уелдон, — відповів капітан Халл. — Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.
— У бідолашного сироти було важке дитинство! — зауважила місіс Уелдон. — Він пройшов нелегку школу.
— Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.
— Так, він буде людиною обов'язку.
— Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Відстоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Він надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того ніколи не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.
— Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракує й у військовому флоті.
— Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі моряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.
В цю мить із каюти вийшов кузен Бенедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нишпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.
— Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? — спитала місіс Уелдон.
— Так, кузино Уелдон… Почуваю я себе непогано… Однак мені кортить чим скоріше висісти на землю.
— Що це ви там шукаєте під лавою, пане Бенедікт? — спитав капітан Халл. — Комах, пане капітан! — сердито відказав кузен Бенедікт. — Що мені тут шукати, як не комах?
— Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: де-де, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.
— А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться який-небудь представник…
— Е-е, кузене Бенедікт! — мовила місіс Уелдон. — Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!
Капітан Халл засміявся.
— Місіс Уелдон перебільшує, — відповів він. — Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.
— Та знаю! — вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима. — Я вже все там обнишпорив.
— Хіба що в трюмі «Пілігрима», — вів далі капітан Халл, — ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.
— Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, яких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! — відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст. — Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть…
— Забруднюють… — докинув капітан Халл.
— Які царюють на борту, — гордо поправив кузен Бенедікт.
— Вельми приємне царювання!
— Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!
— Аніскільки.
— Послухайте, кузене Бенедікт, — мовила усміхаючись місіс Уелдон, — сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з'їжу тарганам?
— Я нічого не хочу, кузино Уелдон, — запально відповів ентомолог. — Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!
— То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?
— Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жука-стафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.
У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта.
— Геть! Геть! — закричав той, відштовхуючи собаку,
— Любити тарганів і ненавидіти собак! — вигукнув капітан Халл. — Як ви можете, містере Бенедікт?
— Та ще такого чудового песика! — докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.
— Нічого поганого я про нього не кажу, — відповів кузен Бенедікт. — Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав…
— О боже! — вигукнула місіс Уелдон. — Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?
— Та ні, — серйозно відповів кузен Бенедікт. — Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?
— Так, — відповіла місіс Уелдон. — Принаймні Том не раз чув це від капітана «Вальдека».
— То я думав… Я сподівався… знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні…
— О боже милосердний! — вигукнула місіс Уелдон.
— Або, може, якусь блоху невідомого виду, — додав кузен Бенедікт.
— Чуєш, Дінго? — спитав капітан Халл. — Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов'язку!
— Однак хоч скільки я його чесав, — мовив ентомолог з неприхованим жалем, — не знайшов на ньому жодної блохи… Жодної!
— Яку б ви відразу задушили, чи не так? — спитав капітан Халл.
— До вашого відома, містере, — сухо відповів кузен Бенедікт, — сер Джон Франклін36 не дозволяв собі вбивати найдрібніших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси куди болючіші, ніж блошині. Гадаю, ви не заперечуватимете, що сер Джон Франклін був неабиякий моряк?
— Безперечно! — відповів капітан Халл, уклоняючись.
— Якось, коли його добряче вкусив москіт, він тільки здув його, чемно мовивши: «Прошу, йдіть собі! Світ досить великий для вас і для мене!»
— Ти ба!
— Еге ж!
— Щоб ви знали, містере Бенедікт, — відказав капітан Халл, — інший чоловік сказав це багато раніше за сера Джона Франкліна.
— Інший?
— Так, і цей інший був дядечко Тобі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16