Приватні й суспільні інтереси тісно повязані в дія.
ності підприємців. Так, підприємці дбають про підвищев
рівня зайнятості, оскільки безробіття призводить до зр
стання злочинності, до загальної соціальної нестабільності,!
а це <коштує> підприємництву досить дорого. I
Щоб підприємницька діяльність була успішною, вона|
не повинна суперечити суспільним інтересам.
Ви вже знаєте, що у процесі виробництва підприємеи
може виконувати три ролі: підприємця-власника, підпрй
120

ємця-господаря, підприємця-менеджера. На невеликих під-
приємствах усі ці ролі виконує, як правило, одна особа.
Будучи власником підприємства, підприємець водночас ви-
конує функції господарювання та управління. У великих
фірмах функції власника, господаря і менеджера розме-
жовуються.
I в малих й у великих фірмах підприємець виконує
певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.
Розглянемо ці функції на схемі (див. мал. 35).
Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець
бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ре-
сурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі ви-
робництва товару чи послуг, організує виробництво, роз-
поділяє засоби виробництва і трудову діяльність.
Управлінська функція підприємця - це прийняття
управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової
діяльності, здійснення планування, організації, контролю,
мотивації виробництва.
Iнноваційна функція підприємця - це здійснення
інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової
продукції, нових технологій і нових форм організації праці,
пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення по-
треб споживача та ін.
Функція ризику передбачає необхідність прийняття
таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але
не гарантують його через мінливість та невизначеність
економічної ситуації. Підприємець ризикує своїм часом,
працею, діловою репутацією, вкладеними коштами. Навіть
за стійкої номенклатури виробів підприємця може спіткати
невдача, оскільки попит на дані товари може зменшитись
або зявляться спритніші конкуренти.
Функції підприємця важливі та необхідні і є підставою
для виділення підприємницької діяльності у самостійний
фактор виробництва.

Малюнок 35
121

Один із принципів функціонування ринкової економіки
полягає у тому, що кожний фактор виробництва дістає
свою винагороду. Про це йшлося в темі 7 попереднього
розділу. Розглянемо докладніше, яку винагороду одержує
підприємець.
Підприємницький доход. Виконуючи надзвичайно
складні функції, підприємець діє під впливом достатніх
стимулів, вагомих мотивів. Найістотнішим стимулом є під-
приємницький доход. Але перш ніж його одержати, під-
приємець повинен зробити певні витрати.
До витрат підприємця належать елементи факторів ви-
робництва, використані в даному виробництві, а саме:
витрати на оплату живої праці (заробітна плата пра-
цівникам фірми);
витрати на придбання будівель та обладнання (такі
витрати в економіці називаються інвестиціями);
витрати на оплату природних ресурсів (землі, води,
корисних копалин), що використовуються у виробництві
як сировина, матеріали, паливо.
Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні
витрати протягом певного часу не залежать від обсягів
виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату примі-
щень чи засобів звязку, на придбання верстатів. Змінні
витрати зростають разом із зростанням обсягів вироб-
ництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату
працівників.
Фірма повинна господарювати таким чином, щоб за-
гальні витрати були меншими, ніж доход від реалізації
продукту її діяльності. Тільки в цьому випадку фірма
матиме прибуток.
Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис.
грошових одиниць. Це - незмінна величина для будь-
якого обсягу виробництва. Змінні витрати становлять 10
грошових одиниць на кожну одиницю товару. Отже, на
виготовлення 5 000 одиниць товару загальні витрати ста-
новитимуть:
100000 + (10 х 5000) Ї 150000 грошових одиниць.
На виготовлення 20 000 одиниць товару загальні витрати
становитимуть:
100000 + (10 х 20000) =300000 грошових одиниць.
Тепер оцінимо доход від продажу продукції за умови,
шо ціна одиниці товару дорівнює 100 грошових одиниць.
Тоді за 5000 одиниць товару ми одержимо:
122

5000 х 100 - 500 000 грошових одиниць.
Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій
товар, називається виручкою фірми від реалізації.
Зрозуміло, що підприємця цікавить не сама виручка, а та
її частина, що залишається після відшкодування витрат на
виробництво. З виручки від реалізації він відраховує витрати
яа виробництво і одержує валовий прибуток. Якщо реалізу-
ється 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:
500 000 - 150 000 - 350 000 грошових одиниць.
Отже, валовий прибуток - це різниця між виручкою
від реалізації продукції та витратами на її виробництво.
Але й валовий прибуток не надходить безпосередньо у
власність підприємця. З нього треба заплатити податки.
Якщо, наприклад, підприємству встановлено 30-процент-
ний податок на прибуток, то це в нашому випадку ста-
новитиме:
350 000 х 0,3 = 105 000 грошових одиниць.
Після сплати податку в підприємця залишиться чистий
прибуток, який становитиме:
350 000 - 105 000 = 245 000 грошових одиниць.
Отже, чистий прибуток - це різниця між валовим
прибутком і сумою податкових платежів. Чистий прибуток
є головною частиною підприємницького доходу. Його одер-
жання свідчить про ефективність роботи підприємства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80