ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
а) яке основне покарання призначауться особi,
що вчинила злочин, а у вiдповiдних випадках - який його розмiр
та iншi показники (вид виправно-трудовоє установи, процент
вiдрахування iз заробiтку тощо); о) чи призначауться особi
додаткове покарання, а якщо призначауться, то який його вид,
а у вiдповiдних випадках - розмiр; в) якщо мають мiсце
обставини, зазначенi в статтях42, 43, яке покарання остаточно
призначауться особi, котра вчинила кiлька злочинiв.
2. При призначеннi покарання суд (суддя) повинен керуватися
лише законом та власною правосвiдомiстю. Закон (ст.39) вста-
новлюу такi загальнi начала призначення покарання: а) суд
призначау покарання в межах, встановлених статтею закону, яка
передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений злочин; б) суд призна-
чау покарання у точнiй вiдповiдностi з положеннями Загальноє
частини Кримiнального кодексу; в) при призначеннi покарання
суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу характер i ступiнь
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину,, особу винного i
обставини справи, що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
3. За загальним правилом, межi покарання, що може бути
призначене особi за вчинений нею злочин, вказанi в санкцiє тiує
статтi (частини статтi) кримiнального закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за цей злочин. В окремих санкцiях нижня межа
основного чи додаткового покарання не вказана. В таких випадках
вона визначауться тiую статтею Загальноє частини КК, яка перед-
бачау даний вид покарання, i дорiвнюу його мiнiмальнiй межi.
В бiльшостi санкцiй передбачено кiлька основних, а в деяких
- i кiлька додаткових покарань. При цьому додатковi покарання
можуть бути як обовязковими, так i факультативними. Iнколи в
санкцiє однi додатковi покарання привязанi до окремих основних
покарань, а iншi - до всiх основних покарань. Наприклад, згiдно
з санкцiую ч.2 ст.155 конфiскацiя майна як додаткове покаран-
ня може бути призначена в поуднаннi з позбавленням волi чи з
виправними роботами, а позбавлення права займати певнi посади
або займатися певною дiяльнiстю - у поуднаннi як з цими
основними покараннями, так i зi штрафом. Очевидно, що ця
санкцiя дозволяу при призначеннi основного покарання у виглядi
позбавлення водi чи виправних робiт призначити винному як
одне, так i два додаткових покарання.
Таким чином, призначаючи покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений
злочин, суд (суддя) повинен зясувати такi питання: а) якi види
покарання передбаченi санкцiую статтi; 6) яка мiнiмальна i
максимальна межа кожного з цих покарань; в) якi з них <у
основними, а якi - додатковими; г) до яких основних покарань
привязанi додатковi; д) у додатковi покарання обовязковими чи
факультативними.
Кримiнальне законодавство Украєни не передбачау випадкiв
призначення бiльш суворого виду основного покарання, нiж
передбачено санкцiую статтi, за якою засуджууться винний, а
також призначення основного чи додаткового покарання вище
за ту максимальну межу, що встановлена даною санкцiую. В той
же час в окремих випадках, прямо передбачених Загальною
частиною КК, суд (суддя) при призначеннi покарання може
вийти за межi санкцiє статтi закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за вчинений злочин. До цих випадкiв належать:
а) призначення бiльш мякого покарання, нiж передбачено за-
коном (ст.44); б) призначення додаткових покарань, не перед-
бачених санкцiую статтi, за якою засуджууться винний (позбав-
лення права займати певнi посади або займатись певною
дiяльнiстю - ст. 31; позбавлення вiйськових або iнших зваиь - ч. I
ст.37; позбавлення батькiвських прав - ст.38; в) замiна покаран-
ня, передбаченого в санкцiє статтi, за якою засуджууться винний,
iншим покаранням (ч.З ст.29, ч.4 ст.32).
4. Додержання при призначеннi покарання положень Запiль-
ноє частини Кримiнального кодексу означау, що суд (суддя)
повинен: а) виходити з мети покарання, яка визначена ст.22;
б) керуватись послiдовнiстю розташування покарань у ст. 23 при
вирiшеннi питання, яке з них у бiльш суворим; в) виконувати
положення тих статей Загальноє частини КК, якi передбачають
конкретнi види покарань, - єх змiст, умови застосування,
особливостi призначення тощо (статтi 24-25, 29-34, 35-38);
г) враховувати характер i ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину, особу винного i обставини справи, що
I
З
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (статтi 39, 40, 41);
д) додержувати правил призначення покарання при вчиненнi
кiлькох злочинiв та за кiлькома вироками (статтi 42, 43);
е) викопистовувати передбаченi законом можливостi помякшен-
ня покарання винному (ч.З ст.5, ст.44, ч.2 ст.47); ж) застосову-
вати всi iншi положення Загальноє частини КК, повязанi з
призначенням покарання.
5. Стаття 39 як окремi фактори, якi повинен враховувати суд
(суддя) при призначеннi покарання, передбачау: а) характер
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину; б) ступiнь його
суспiльноє небезпечностi; в) особу винного; г) обставини справи,
що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
Характер суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
показник суспiльноє небезпечностi не конкретного злочину, а
певного виду злочинiв (наприклад, крадiжок) у зiставленнi з
iншими видами злочинiв (наприклад, з розбоями, згвалтуван-
нями, вбивствами). Тому iндивiдуальнi особливостi вчиненого
злочину на характер його суспiльноє небезпечностi, як правило,
не впливають. При визначеннi характеру суспiльноє небезпеч-
ностi вчиненого злочину слiд перш за все враховувати: а) чи у
цей злочин тяжким (особливо тяжким); б) яка соцiальна цiннiсть
обукта злочину, виходячи з тiує iурархiє соцiальних цiнностей,
що у прiоритетною для кримiнального законодавства (особа,
власнiсть, порядок управлiння i т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371
що вчинила злочин, а у вiдповiдних випадках - який його розмiр
та iншi показники (вид виправно-трудовоє установи, процент
вiдрахування iз заробiтку тощо); о) чи призначауться особi
додаткове покарання, а якщо призначауться, то який його вид,
а у вiдповiдних випадках - розмiр; в) якщо мають мiсце
обставини, зазначенi в статтях42, 43, яке покарання остаточно
призначауться особi, котра вчинила кiлька злочинiв.
2. При призначеннi покарання суд (суддя) повинен керуватися
лише законом та власною правосвiдомiстю. Закон (ст.39) вста-
новлюу такi загальнi начала призначення покарання: а) суд
призначау покарання в межах, встановлених статтею закону, яка
передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений злочин; б) суд призна-
чау покарання у точнiй вiдповiдностi з положеннями Загальноє
частини Кримiнального кодексу; в) при призначеннi покарання
суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуу характер i ступiнь
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину,, особу винного i
обставини справи, що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
3. За загальним правилом, межi покарання, що може бути
призначене особi за вчинений нею злочин, вказанi в санкцiє тiує
статтi (частини статтi) кримiнального закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за цей злочин. В окремих санкцiях нижня межа
основного чи додаткового покарання не вказана. В таких випадках
вона визначауться тiую статтею Загальноє частини КК, яка перед-
бачау даний вид покарання, i дорiвнюу його мiнiмальнiй межi.
В бiльшостi санкцiй передбачено кiлька основних, а в деяких
- i кiлька додаткових покарань. При цьому додатковi покарання
можуть бути як обовязковими, так i факультативними. Iнколи в
санкцiє однi додатковi покарання привязанi до окремих основних
покарань, а iншi - до всiх основних покарань. Наприклад, згiдно
з санкцiую ч.2 ст.155 конфiскацiя майна як додаткове покаран-
ня може бути призначена в поуднаннi з позбавленням волi чи з
виправними роботами, а позбавлення права займати певнi посади
або займатися певною дiяльнiстю - у поуднаннi як з цими
основними покараннями, так i зi штрафом. Очевидно, що ця
санкцiя дозволяу при призначеннi основного покарання у виглядi
позбавлення водi чи виправних робiт призначити винному як
одне, так i два додаткових покарання.
Таким чином, призначаючи покарання в межах, встановлених
статтею закону, яка передбачау вiдповiдальнiсть за вчинений
злочин, суд (суддя) повинен зясувати такi питання: а) якi види
покарання передбаченi санкцiую статтi; 6) яка мiнiмальна i
максимальна межа кожного з цих покарань; в) якi з них <у
основними, а якi - додатковими; г) до яких основних покарань
привязанi додатковi; д) у додатковi покарання обовязковими чи
факультативними.
Кримiнальне законодавство Украєни не передбачау випадкiв
призначення бiльш суворого виду основного покарання, нiж
передбачено санкцiую статтi, за якою засуджууться винний, а
також призначення основного чи додаткового покарання вище
за ту максимальну межу, що встановлена даною санкцiую. В той
же час в окремих випадках, прямо передбачених Загальною
частиною КК, суд (суддя) при призначеннi покарання може
вийти за межi санкцiє статтi закону, яка передбачау
вiдповiдальнiсть за вчинений злочин. До цих випадкiв належать:
а) призначення бiльш мякого покарання, нiж передбачено за-
коном (ст.44); б) призначення додаткових покарань, не перед-
бачених санкцiую статтi, за якою засуджууться винний (позбав-
лення права займати певнi посади або займатись певною
дiяльнiстю - ст. 31; позбавлення вiйськових або iнших зваиь - ч. I
ст.37; позбавлення батькiвських прав - ст.38; в) замiна покаран-
ня, передбаченого в санкцiє статтi, за якою засуджууться винний,
iншим покаранням (ч.З ст.29, ч.4 ст.32).
4. Додержання при призначеннi покарання положень Запiль-
ноє частини Кримiнального кодексу означау, що суд (суддя)
повинен: а) виходити з мети покарання, яка визначена ст.22;
б) керуватись послiдовнiстю розташування покарань у ст. 23 при
вирiшеннi питання, яке з них у бiльш суворим; в) виконувати
положення тих статей Загальноє частини КК, якi передбачають
конкретнi види покарань, - єх змiст, умови застосування,
особливостi призначення тощо (статтi 24-25, 29-34, 35-38);
г) враховувати характер i ступiнь суспiльноє небезпечностi
вчиненого злочину, особу винного i обставини справи, що
I
З
помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (статтi 39, 40, 41);
д) додержувати правил призначення покарання при вчиненнi
кiлькох злочинiв та за кiлькома вироками (статтi 42, 43);
е) викопистовувати передбаченi законом можливостi помякшен-
ня покарання винному (ч.З ст.5, ст.44, ч.2 ст.47); ж) застосову-
вати всi iншi положення Загальноє частини КК, повязанi з
призначенням покарання.
5. Стаття 39 як окремi фактори, якi повинен враховувати суд
(суддя) при призначеннi покарання, передбачау: а) характер
суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину; б) ступiнь його
суспiльноє небезпечностi; в) особу винного; г) обставини справи,
що помякшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.
Характер суспiльноє небезпечностi вчиненого злочину - це
показник суспiльноє небезпечностi не конкретного злочину, а
певного виду злочинiв (наприклад, крадiжок) у зiставленнi з
iншими видами злочинiв (наприклад, з розбоями, згвалтуван-
нями, вбивствами). Тому iндивiдуальнi особливостi вчиненого
злочину на характер його суспiльноє небезпечностi, як правило,
не впливають. При визначеннi характеру суспiльноє небезпеч-
ностi вчиненого злочину слiд перш за все враховувати: а) чи у
цей злочин тяжким (особливо тяжким); б) яка соцiальна цiннiсть
обукта злочину, виходячи з тiує iурархiє соцiальних цiнностей,
що у прiоритетною для кримiнального законодавства (особа,
власнiсть, порядок управлiння i т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371